Комедії
Шрифт:
Дон Жуан. Твоя правда.
Сганарель. Але облишмо медицину — однаково ж ви в неї не вірите! — та поговорімо про інше. Цей одяг додає мені розуму, і мені кортить посперечатися з вами. Адже ж ви дозволили мені суперечки — пам’ятаєте? — і забороняєте тільки докучати вам напученнями.
Дон Жуан. Отже?
Сганарель. Хотілося б мені вивідати ваші таємні думки. Та невже ж ви аніскілечки не вірите в небо?
Дон Жуан. Облишмо це.
Сганарель. Виходить, не вірите. А в пекло?
Дон Жуан.
Сганарель. Однаково. А в диявола, скажіть, коли ласка ваша?
Дон Жуан. Так, так.
Сганарель. Теж щось не дуже. Ну, а в загробне життя хоч на макове зернятко вірите?
Дон Жуан. Ха-ха-ха!..
Сганарель. Ну, та й людина ж!.. Я б не взявся навернути вас до віри… А скажімо, «чорний монах»! Що ви про нього думаєте? Га!
Дон Жуан. Забирайся ти під три чорти!.. Не мели казна-чого!
Сганарель. Е, ні, оцим уже я вам не поступлюся, — «чорний монах» таки є. Хоч на шибеницю мене почепіть, а я свого не подарую! Проте, живучи, на світі, треба ж у щось вірити? У що ви вірите?
Дон Жуан. У що я вірю?
Сганарель. Атож.
Дон Жуан. Я вірю в те, Сганарелю, що двічі по два — чотири, а двічі по чотири — вісім.
Сганарель. Добра мені віра й добрі догмати! Виходить, бачу я, що ваша релігія — це арифметика? Та й набреде ж людині отака нісенітниця в голову!.. Мабуть, частенько так буває: що більше людина вчилася, то менше в неї олії в голові… Що ж до мене, пане, я, хвалити бога, не такий вчений, як ви, і ніхто не може похвалитися, що він мене чогось навчив, та хоч і невеличкий маю розум та трішки того клею в голові, а проте краще на всьому знаюся, ніж різні там книжники, і хто-хто, а я чудово розумію, що наш світ — не гриб і за одну ніч отаке — ні сіло ні впало — не виріс. Дозвольте вас запитати, а хто ж створив оці дерева, ці скелі, цю землю й це небо, що простяглося над нами? Чи, може, все це утворилося само собою? Або вас, приміром, узяти, — ось ви? Та хіба ж ви самі собою на світ з’явилися, хіба ж не потрібно було вашій матері завагітніти для того від вашого батька? Чи ж можете ви дивитися на всі ті хитрі штуки, що з них складається машина людського тіла, і не умлівати від захоплення над тим, як усе це одне до одного припасовано? Ці нерви, ці кості, ці вени, ці артерії, ці… як пак їх звати?.. Ці легені, це серце, ця печінка та інші складові. частини, які тут маються і які… Ох! Та промовте ж хоч словечко, перепиніть мене! Не можу ж я сперечатися, коли мені не перебивають… Ви навмисне мовчите і даєте мені балакати, щось хитруєте.
Дон Жуан. Я чекаю, коли скінчаться твої мудрування.
Сганарель. А я міркую собі ось як: хоч би що ви казали, а є в людині щось дивне-предивне — таке, чого ніякі вчені не змогли б пояснити. Хіба ж не дивно, що осьдечки я стою, а в голові мені щось снується, думає про сотню різних речей заразом та командує моїм тілом як захоче? От схочу я чи то сплеснути в долоні, чи руки здійняти, чи звести очі до неба, чи голову схилити, ми побаламкати ногами, піти праворуч чи то ліворуч, вперед, назад, покрутитися… (Крутиться і падає).
Дон Жуан. Маєш!.. Ось твоє мудрування й розквасило собі
Сганарель. Отуди к бісу! Та й дурний же я, що завівся сперечатися з вами! Про мене, вірте собі у що вам заманеться: чи ж не однаково мені, що вас буде засуджено на довічну муку…
Дон Жуан. Одначе ми так захопилися мудруваннями, що, здається, заблудилися. Поклич-но того чоловіка та запитай у нього, як нам вийти на певний шлях.
Сганарель. Агов! Гей, чоловіче! Агов, куме! Чуєте, друзяко!.. Одне слівце, коли ласка ваша… Скажіть, спасибі вам, як нам пройти до міста.
Старець, Та отакечки всё прямо і йдіть цією дорогою, панове, а коли вийдете на узлісся, — зверніть праворуч, тільки я вам пораджу — майте осторогу! Тут в околицях недавно розбійники завелися.
Дон Жуан. Дуже тобі вдячний, друже, спасибі від щирого серця!
Старець. Чи не подасте ви мені якої милостині, паночку?
Дон Жуан. А, он воно що!.. Твоя порада не безкорислива, як я бачу.
Старець. Я бідний чоловік, папочку. Десять років живу я одинцем самотнім у цьому лісі й довіку благатиму небо за вас, щоб дало вам долю щасливу.
Дон Жуан. Е… благай небо краще за себе, щоб воно дало тобі пристойну одежину, а чужими справами не клопочися.
Сганарель. Ви не знаєте мого пана, чоловіче добрий; він вірить тільки в те, що двічі по два — чотири, а двічі по чотири — вісім.
Дон Жуан. Що ти тут робиш у цьому лісі?
Старець. Цілі дні богу молюся за здоров’я добрих людей, які мені щось подають.
Дон Жуан. Та не може того бути, щоб ти жив у злиднях.
Старець. Гай-гай, пане! Коли б ви знали, як я бідую!
Дон Жуан. Жартуєш, брате! Людина, що цілісінькі дні молиться богу, аж ніяк не може жити у злиднях.
Старець. Запевняю вас, паночку, що найчастіше я не маю навіть і шматка хліба, щоб у рота покласти…
Дон Жуан. От дивна річ! Погану ж нагороду дістаєш ти за свою ретельність! Стривай, ось я дам тобі зараз луїдора, але за це ти мусиш похулити бога.
Старець. Ой паночку! Та невже ж ви хочете, щоб я вчинив такий великий гріх?
Дон Жуан. То вже сам дивись, хочеш ти заробити луїдора чи ні. Ось маєш: це тобі, якщо ти хулитимеш бога. Стривай, спочатку похули бога, ну!..
Старець. Паночку…
Дон Жуан. А ні, то ти його не одержиш.
Сганарель. Та ну ж бо, похули бога, хоч трішечки! Нічого тобі не станеться.
Дон Жуан. Бери, ось він, бери, кажу тобі, але мусиш спершу бога похулити.
Старець. Ні, пане, краще вже я помру з голоду…
Дон Жуан. На, бери!.. Я даю тобі його з любові до ближнього… (Дивлячись у глиб лісу). Але що я бачу!.. На одного напало троє?! Сили надто нерівні, я такої підлоти не попущу!.. (Видобуває шпагу й біжить до тих, що б'ються).