Контррозвідка
Шрифт:
У маленькій, старій, приземкуватій хаті була тільки кухонька з коминком і одна низенька кімната з долівкою замість підлоги й густо загратованим віконцем, зверненим на широку галявину. В кімнаті жив Кузман Христофоров, а дід щоразу, коли приходив додому, спав на вузькій лаві біля коминка на кухні.
Хоч не було підстав хвилюватися, що його хтось помітить, бо дім стояв самотньо і все надворі оповив туман, Авакум ступив на подвір'я діда Манасія з боку похмурого і густого затінку від соснового бору. Йому не треба було ламати замок. Авакум підняв, рвонув його, і язичок засувки вийшов, із заржавілої клямки.
Тихенько
Навпроти коминка зяяли відчинені двері. Власне кажучи, звідти йшло слабке світло, яке падало на коминок. Авакум переступив високий поріг і оглянувся. Знаючи, що інженер дуже недбайливий до своєї зовнішності, Авакум сподівався побачити в його кімнаті бруд і розгардіяш. Проте тут був лад, по-військовому прибрано, підлога чисто підметена, сива ковдра на ліжку застелена без жодної складки, стіл покритий чистим зеленим картоном. Інженерів одяг висів на залізному гаку, глибоко забитому в стіну.
Авакум був певний, що синіх рукавиць тут немає. Він додержувався залізного правила: доводити справу до кінця навіть тоді, коли відсоток імовірності в припущенні мізерний, як ячмінна зернина. У даному разі сині рукавиці були справді головним речовим доказом. Проте досвід навчив Авакума мудрості: великої води можна досягти, якщо йти за течією маленьких річечок.
Насамперед Авакум оглянув стіл — простий дощатий стіл без шухляд. На ньому не було нічого, крім виструганої дощечки з загостреним гвіздком, на який інженер нанизав різні папери. Авакум зняв з гвіздка папірці, схилився над ними і почав уважно розглядати їх: педантична документація наказів про відрядження, розписки про оплату квартири, касові квитанції про одержану зарплату — всі (за винятком розписок про оплату квартири) на ім'я Кузмана Христофорова, з нечіткими підписами і державними печатками. Документи були розкладені за датами — з початку квітня до кінця вересня.
Авакум вийняв ліхтарик, засвітив його і переглянув кожен аркушик під лупою. Цей перший примітивний аналіз паперів не виявив нічого такого, що з першого погляду здавалося б засекреченим тайнописом. Він знову нанизав документи так, як їх підклав інженер.
Потім подивився під матрац і подушки, заглянув під ліжко. Знову повернувся до подушок і матраца, уважно помацавши їх.
Лишилось оглянути одяг. У кишенях він знайшов кілька сірників, соняшникове насіння, а також окуляри від сонця в лівій верхній кишені спортивної куртки.
Нічого особливого в цих окулярах не було. Авакум потримав їх у руці і задумався. Скельця, надто біля оправи, густо вкривав білястий порох. Розглянувши порох крізь лупу, Авакум побачив, що він складається з твердих зернистих частинок, з'єднаних у суцільну масу.
У Момчилові і навколо нього шляхи грунтові, отже, й порох на них — земляного походження. Такий порох вкриває скельця окулярів тонкою, гладенькою плівкою, коли вони бувають вогкі від поту, що утворюється навколо очниць.
Зерниста ж плівка на інженерових скельцях складалася з мікроскопічних
Якщо людина ходить пішки, на її окулярах осідає небагато таких часточок. А коли вона їде на велосипеді або мотоциклі, їх налипає в кілька разів більше. В холодну погоду вони лягають тонким шаром, у теплу — щільнішим.
Отже, Авакум прочитав по скельцях Кузманових окулярів, що інженер їздив у теплу погоду на велосипеді чи мотоциклі по дорозі, вимощеній щебенем чи бруківкою.
Перш ніж покласти окуляри на місце, він знову стромив руку в кишеню, але цього разу намацав не сірники і насіння, а якийсь тонкий згорнутий папірець.
То була квитанція на бензин. Педант пошкодував кинути в сміття навіть такий незначний документ.
Авакум з хвилюванням розгорнув квитанцію. Чергова пловдивської бензостанції виписала її вночі проти двадцять третього серпня.
Ця «річечка» справді вела до великої води!
Авакум переписав квитанцію і, ні на мить не затримуючись у похмурому будинку, вийшов.
Далі події розгорталися так.
Авакум виклав по телефону з канцелярії кооперативу
Смолянське окружне управління і зажадав, щоб йому негайно прислали потужний мотоцикл. Потім пішов шляхом на село Ликіте.
Він зустрів мотоцикл біля самого села. Сказавши мотоциклістові попросити в управлінні якийсь транспорт, щоб повернутись у Смолян, сам скочив у сідло і помчав дорогою, яка йшла до Пловдивського шосе.
Була десята година ранку.
Мрячив невидимий дощик. Над пагорбами і лісами низько повз білий туман.
Машина ковтала кілометри з шаленою швидкістю. Авакума турбувало лише одне — щоб десь на крутому повороті мотоцикл не занесло, адже дорога була слизька. У Пловдив. він прибув після обіду, знайшов бензоколонку, показав касирці номер Кузманової квитанції і попросив, щоб йому сказали, о котрій приблизно годині виписали її. Касирка перегорнула квитанційну книгу. Виявилося, що вона виписала цю квитанцію незабаром після того, як заступила па чергування.
— Клієнт одержав бензин о першій годині двадцять хвилин ночі,— відповіла касирка.
Авакум подякував їй.
Він вийшов на вулицю, приголомшений. Якщо Кузман Христофоров одержав бензин о першій годині двадцять хвилин ночі, то він прибув у Момчилово не раніше четвертої години ранку. Майже через дві години після пригоди на Ілязовому подвір'ї.
Отже, Кузман Христофоров і злочинець — не та сама особа.
А сині рукавиці? Адже Кузман одержав від плетільниці сині рукавиці? І ворсинки від тих синіх рукавиць він знайшов на лутці розбитого Ілязового вікна?
Авакум одвів мотоцикл далі від станції, закурив і замислився. Трохи згодом помітив, що стоїть навпроти вітрини перукарні. Авакум увійшов і, поки перукар займався його обличчям, думав про Кузмана Христофорова та сині рукавиці.
Раптом Авакум посміхнувся.
— Ви задоволені? — спитав перукар, чистячи щіткою його піджак.
— Дуже,— весело відповів Захов.
Через кілька хвилин він був в окружному управлінні. Покликавши чергового лейтенанта, доручив йому піти в готель «Тримоиціум» переглянути картки мешканців, які перебували тут вночі проти двадцять третього серпня і повідомити по телефону, чи ночував у готелі Бонн Ічеренський.