Координати чудес
Шрифт:
— Я не хочу спати! — зарепетував Кармоді.
— Може, вам не дуже хотілося з самого початку? — висловив припущення Бельветтер. — Але ви принаймні могли б заплющити очі і трошки відпочити лежачи. Зробіть це задля мене.
— Ні! — вперся Кармоді. — Не хочу ні спати, ні відпочивати.
— Впертюх! — зітхнув Бельветтер, — Робіть що хочете. Я старався як міг.
— Авжеж — крикнув Кармоді, звівшись на ноги і вийшовши з «Дрімоти».
Кармоді стояв на вигнутому місточку і милувався блакиттю
— Це копія венеціанського мосту Ріальто, — пояснив Бельветтер. — У зменшеному масштабі, звичайно.
— Знаю. Прочитав на табличці.
— Досить чарівний, не правда?
— Еге ж, гарний, — погодився Кармоді, запалюючи сигарету.
— Ви забагато палите, — зауважив Бельветтер.
— Знаю. Не можу без курива.
— Як ваш медичний консультант мушу зауважити, що зв’язок між тютюном і раком легенів доведений остаточно.
— Знаю.
— Якщо ви перейдете на люльку, то шанси захворіти зменшаться.
— Не люблю люльки.
— А сигари?
— Не люблю сигар. — Кармоді запалив нову сигарету.
— Третя сигарета за п’ять хвилин, — констатував Бельветтер.
— Хай йому біс! Я палитиму, скільки захочу і коли захочу! — спересердя крикнув Кармоді.
— Звісно, аякжеГ — поспішив запевнити Бельветтер. — Я лише старався для вашого ж добра. Чи вам хочеться, щоб я просто стояв збоку й мовчав, як риба, поки ви самі себе знищуєте?
— Саме так.
— Не можу повірити, що ви кажете щиро. Тут уже набирає ваги етичний імператив. Людина часом діє собі на шкоду, але такого збочення машина собі дозволити не може.
— Не тримай мене за карк! — похмуро попросив Кармоді. — Не тикай мене скрізь носом!
— Тикати вас носом? Дорогий Кармоді, чи я хоч десь колись вас до чогось силував? Чи дозволяв я собі щось більше, ніж поради?
— Мабуть, ні. Але ти говориш забагато.
— Може, я говорю замало, — сказав Бельветтер, — бо ж наслідків, бачу, ніяких.
— Ти забагато говориш, — повторив Кармоді й запалив чет-
— Це вже четверта сигарета за п’ять хвилин.
Кармоді розкрив було рота, щоб вилаятись, та передумав і подався геть.
— Що це? — запитав Кармоді.
— Кондитерський автомат, — пояснив Бельветтер.
— Не схоже.
— Все ж таки це автомат. Удосконалений силосний агрегат Сааріномена. Звичайно, я мініатюризував його і…
— І все ж таки він не схожий на кондитерський автомат. Як ним користуватися?
— Дуже просто. Натисніть червону кнопку. Почекайте. Натисніть на одну з тих літер в ряду А, тепер натисніть зелену кнопку. Ось маєте! Шоколадка «Бейб Рут» ковзнула на долоню Кармоді.
— Ото! — вихопилося в Кармоді. Він надірвав обгортку і надкусив шоколадку.
— Справжня «Бейб Рут» чи підробка?
— Справжня. Змушений був дати концесію кондитерській фірмі,
— Ого! — повторив Кармоді, випускаючи з пальців шоколадну обгортку.
— Отак воно, — настановчо почав Бельветтер, — приклад недбальства, яке я спостерігаю повсякчас.
— Якийсь клаптик паперу! — сказав Кармоді, повертаючись і дивлячись на обгортку, що лежала на бездоганно прибраній вулиці.
— Звісно, це лиш клаптик паперу, — сказав Бельветтер. — Але помножте на сто тисяч мешканців і що матимете в результаті?
— Сто тисяч клаптиків паперу, — не задумуючись, відповів Кармоді.
— Нічого смішного! Запевняю вас, що вам не захотілося б жити у всьому тому папері. Ви перший нарікали б на захаращену сміттям вулицю. А ви доклали до чогось рук? Ви хоч за собою прибираєте? Звичайно, ні! Полишаєте на мене, хоч я маю дбати про все місто, день і ніч, навіть у святу неділю не маю спочинку!
— І треба стільки вичитувати? Я підніму.
Кармоді нахилився, щоб підняти обгортку, та перш ніж його пальці торкнулися її, від найближчої урни для сміття блискавично метнулася залізна клешня, схопила папірець і зникла.
— Все гаразд, — сказав Бельветтер. — Я звик прибирати за людьми. Ввесь час доводиться.
— Отакої!
— І не чекаю від них подяки.
— Дуже вдячний, дуже вдячний! — подякував Кармоді.
— Ні, не вдячні, — заперечив Бельветтер.
— Нехай буде по-твоєму, може, й не вдячний, А що маю робити?
— Припинити розмову. Вважатимемо інцидент вичерпаним.
— Наїлися? — запитав Бельветтер після обіду.
— Донесхочу, — сказав Кармоді.
— А з’їли небагато.
— Я з’їв, скільки хотів. Дуже смакувало.
— Якщо так смакувало, то чому ж не з’їли більше?
— Бо не подужав би.
— Якби ви не перебили собі апетиту тією шоколадкою…
— Та хай йому біс! Шоколадка не перебила мені апетиту! Я просто…
— Ви запалюєте сигарету, — констатував Бельветтер.
— Авжеж, — відповів Кармоді.
— Не могли б трошки потерпіти?
— Зрештою, — скипів Кармоді, — якого це біса ти…
— У нас є важливіші справи, — швиденько урвав Бельветтер. — Ви вже обміркували, з чого ви житимете?
— У мене ж не було часу.
— А я міркував. Вам добре було б стати лікарем.
— Я? Мені довелося б вступити на підготовчі курси коледжу, потім у медичну школу і так далі.
— Можу все влаштувати, — пообіцяв Бельветтер.
— Не маю бажання.
— Так… а як щодо юриспруденції?
— Ніколи в світі!
— Проектування — прекрасний фах.
— Не для мене.
— А бухгалтером?
— Нізащо!
— Тоді ким ви хочете бути?
— Пілотом реактивного літака, — не задумуючись, відповів Кармоді.