Координати чудес
Шрифт:
— Тату! Облиш, будь ласка, вичитувати на потім і поглянь тільки, що я знайшов!
Літній тиранозавр стис губи і загрозливо вдарив хвостом. Та все ж нахилив голову, подивився, куди показувала синова передня лапа, і побачив Кармоді.
— Боже милий! — вигукнув бронтозавр.
— Добрий день, сер! — привітався Кармоді. — Мене звати Томас Кармоді. Я — людина. Не думаю, що тепер на Землі існують інші люди або хоча б примати. Трохи важко пояснити, як я потрапив сюди, але я прийшов з миром, і… і таке інше, — закінчив він не дуже до ладу.
— Фантастично! — сказав
Бакслі, — тиранозавр того ж віку, що й тато Емі, — відповів:
— Бачу, Боргу, але не вірю очам своїм.
— Це ж ссавець! — вигукнув Борг.
— Повірити важко, — сказав Бакслі.
РОЗДІЛ 20
Борг довше звикав до факту існування наділеного мовою ссавця, ніж Кармоді — до факту існування плазуна, котрий уміє розмовляти. Зрештою Борг змирився. Як пізніше зауважив Виграш, ніщо так не переконує в існуванні певного явища, як існування самого явища. Борг запросив Кармоді в кабінет, розташований під рясним листям велетенської плакучої верби. Там вони сіли, відкашлялися, розмірковуючи, з чого б то розпочати розмову. Нарешті мовчанку порушив Борг:
— Отже, ви — зайшлий ссавець з майбутнього, так?
— Мабуть, так. А ви — тутешній плазун з минулого?
— Ніколи так про себе не думав, — сказав Борг. — Та, мабуть, ви маєте рацію. І скільки, кажете, часу нас розділяє?
— Десь біля ста мільйонів років.
— Ого! Досить багато часу. Авжеж, і справді багато часу.
— Воно так і є — багато часу, — погодився Кармоді.
Борг похитав головою і щось замугикав під ніс. Кармоді було видно, що Борг не знає, чим підтримувати розмову. Борг, судячи з усього, був дуже порядним: гостинний, але стриманий, статечний, не схильний до балачок — такий собі пристойний сіренький тиранозавр із середніх верств.
— Ну-ну, — сказав Борг, коли мовчанка починала ставати обтяжлива, — і як там у майбутньому?
— Даруйте?
— Я хотів спитати, як живеться в майбутньому?
— Клопоту вище голови, — відповів Кармоді. — Дуже багато нових винаходів, тільки памороки забивають.
— Так-так-так, — сказав Борг. — Щось схоже передбачають у майбутньому наші хлопці з розвиненою уявою. Деякі навіть пророкують, що еволюція ссавців зробить їх панівними на Землі. Але я вважаю це перебільшенням і гротеском.
— Так воно, мабуть, і є, — погодився Кармоді.
— То ви стали панівним видом?
— Ну… одним із панівних.
— А як із плазунами? Або точніше: як ведеться в майбутньому тиранозаврам?
Кармоді забракло духу і сумління сказати співрозмовникові, що тиранозаври вимруть, що вони вимерли за шістдесят мільйонів років до людини і що плазуни в природі взагалі відіграють третьорядну роль.
— Вашій цивілізації ведеться достеменно так, як можна було сподіватися, — відповів Кармоді, відчуваючи себе піфією, до того ж боязливою.
— Добре! Так я і сподівався! — зрадів Борг. — Ми, знаєте, міцний корінь, і більшість із нас має силу волі й здоровий глузд. А співіснування людей і плазунів завдає багато клопоту?
— Ні,
— Радий почути. Я побоювався, що динозаври через свої розміри почнуть задирати носа.
— Ні-ні, — запевнив Кармоді. — Від імені ссавців майбутнього можу запевнити, що динозаврів шанують.
— Дуже ґречно з вашого боку, — сказав Борг.
Кармоді щось помимрив у відповідь. Йому раптом стало нестерпно соромно.
— Нас, динозаврів, не повинно непокоїти майбутнє, — самовдоволено, немов після ситого обіду, повів далі Борг. — Але не завжди так було. Наші пращури алозаври були, здається, грубіяни і ненажери. Їхній предок цератозавр був карликовим карнозавром. Судячи з розмірів його черепної коробки, він мав бути неймовірно дурний. Були ще, звичайно, й інші старожитні карнозаври, а перед ними повинна б бути одна відсутня ланка — віддалений предок, від якого пішли чотириногі та двоногі динозаври.
— Двоногі динозаври, звичайно, домінують? — запитав Кармоді.
— Звісно. Адже трицератопси — тупі істоти з диким норовом. Ми розводимо їх невеликими чередами задля м’яса — воно чудово доповнює нашу звичайну поживу з бронтозаврів. Певне, є ще інші види. Ви, мабуть, дорогою до міста помітили хадрозаврів?
— Так, помітив. Вони співали.
— Ті типи вічно співають, — осудливо сказав Борг.
— Ви їсте їх?
— Господь із вами! Хадрозаври ж розумні! Тільки вони й тиранозаври — єдині розумні істоти на Землі.
— Ваш син казав, що з ними чималий клопіт.
— Воно так і є, — дещо виклично підтвердив Борг.
— Чому?
— Ледачі. До того ж понурі й грубі. Я знаю, що кажу: в мене були слуги хадрозаври. Вони позбавлені честолюбства, прагнень, прихильності. Півжиття не знають, хто їх годує, і, здається, це їх не обходить. Навіть не дивляться у вічі, коли розмовляють із нами.
— Одначе, вони гарно співають, — зауважив Кармоді.
— О так, співають вони гарно. Деякі з наших кращих виконавців — хадрозаври. І важкі роботи на будівництві, коли за ними приглянути, виконують добре. Звісно, на вигляд вони бридкі, дзьоб як у качки… А в майбутньому з хадрозаврами менше клопоту?
— Ще б пак. Вони вимерли.
— Може, це й на краще, — сказав Борг. — Так, я справді вважаю, що це на краще.
Кармоді й Борг розмовляли кілька годин. Кармоді дізнався ще й про урбаністичні проблеми плазунів. Лісові міста переповнювались, оскільки дедалі більше ящерів покидали село заради благ цивілізації. За останні п’ятдесят років надміру загострилася проблема вуличного руху. Гігантські ящіркові люблять пересуватися з великою швидкістю і дуже пишаються своїми блискавичними рефлексами. Та коли кілька тисяч їх гасає в лісі одночасно, то зіткнення неминучі. Часто бувають тяжкі наслідки: коли дві рептилії вагою по сорок тонн зіткнуться чоло в чоло на швидкості тридцять миль на годину, то зламаний карк — не дивина. Проблеми, звичайно, цим не обмежуються. Перенаселені міста — наслідок демографічного вибуху. Ящіркові в багатьох країнах жили на грані голоду. Хвороби й війни сприяють зменшенню населення, але не в достатній мірі.