Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Не муч мене! — вигукнув я. — Скажи відверто, в чому ти мене звинуватив!
— У чому я тебе звинуватив? — перепитав Джім. — Та в тому, про що я тобі розповідаю. Адже ти не був офіційно оформлений моїм компаньйоном, і я заявив, що ти всього лиш мій клерк, а компаньйоном я тебе називав, аби лиш потішити твоє самолюбство. І тому я записав тебе кредитором — за твою платню та за гроші, позичені мені тобою… Ну й…
Я ледве встояв на ногах.
— Кредитором?! — закричав я. — Кредитором?! Отже, я не банкрут?
— Ні, — сказав Джім. — Я розумію, це була велика вільність…
— К бісу вільність! Ось на, читай! — перепинив я його,
— Нічого не розумію! — вигукнув Джім.
— А ти зрозумій таке: сьогодні ми будемо вечеряти з шампанським, а завтра їдемо в Папську долину або в Монтерей, — провадив я. — Меймі, швидше перевдягайтесь, а ти, Джіме, сідай і пиши своєму Франклінові Доджу прощального листа. Меймі, люба моя, ви мали слушність, — я справді весь цей час був багатий, лише не знав Цього й сам.
РОЗДІЛ XIX
ПОДОРОЖІ З КРУТІЄМ БЕЛЛЕРСОМ
На цьому скінчилась наша захоплива, але фатальна пригода з «Летючим шквалом». Ми поринали з головою в хвилі подій і знов виринали, ми розорились і знов розбагатіли, ми посварились і помирились, і тепер нам лишалося тільки проспівати славу творцеві і перегорнути нову сторінку книги життя. Не беруся твердити, що Меймі повністю повернула мені своє довір'я, та я цього й не заслуговував — адже справді замовчував куди більше ніж справжній друг чи компаньйон. Але трималась вона бездоганно, і протягом усього тижня, проведеного зі мною подружжям, ні вона, ані Джім не турбували мене розпитами. Ми поїхали в Калістогу: ходили чутки, що там починається жвавий розпродаж земельних ділянок, і Джім, який бажав збадьоритись, заявив мені, що йому буде приємно спостерігати ділову гарячку, — так Наполеон на острові Святої Єлени розважався, читаючи воєнні праці. Його честолюбні прагнення розвіялися, з фінансовими справами покінчено, і тепер він мріє лише про садибу десь у гірській долині, про кукурудзяне поле, двох-трьох корів та спокійне очікування старості в затінку зелених лісів.
— Ось постривай, ми виберемось на природу, — сказав він, — і ти впевнишся, що я став сірим, як віконна замазка.
І два дні він справді цілком віддавався спочинку. Третього дня я спостеріг, що Джім розмовляє з видавцем місцевої газети, а потім він зізнався, що обмірковує, чи не купити йому і газету, і друкарню.
— Треба ж людині й на без діл лі щось робити, — виправдовувався він. — А якщо до цієї справи взятись як належить, вона дасть долари!
Четвертого дня він кудись запропав аж до обіду, п'ятого ми поїхали на цілоденну прогулянку по місцях його майбутньої ділової діяльності, а шостого ми були зайняті оформленням купівлі. До Джіма вже повернулась уся його самовпевненість та енергія, в очах знову палав вогонь діяльності, а голос знову став гучним і владним. Сьомого дня ми офіційно оформили свої взаємини як компаньйони — інакше Джім
Того ж вечора я запросив Нейрса пообідати зі мною. Його засмагле обличчя, його своєрідна розмова відразу оживили в моїй пам'яті дні — такі недавні й водночас майже незапам'ятні. Мені здавалося, що крізь музику оркестру й передзвін виделок та ножів я чую пісню спіненого прибою та крики чайок на острові Мідуей. На руках наших ще не загоїлись садна, а ми сиділи в розкішній затемненій залі, їли устриць і пили заморожене шампанське.
— Згадайте меню обідів на «Норі», капітане, — сказав я, — і порівняйте, будь ласка, з теперішнім.
Він повільно обвів очима залу.
— Це наче вві сні… Навіть часом здається, що зараз відчиниться люк, Джонсон, просунувши в нього свою бичачу голову, заволає: «Вісім склянок!»-і все вмить щезне.
— Слава богу, сталось навпаки — щезло минуле, — сказав я, — все поховано, забуто. Амінь!
— Я б не казав так, містере Додд, — зауважив Нейрс. — Як по правді, я не поділяю вашої упевненості. «Летючий шквал» ще смажиться на сковороді, а кухаря, якщо не помиляюсь, звати Беллерс. Він брався був щось вивудити з мене ще того дня, коли ми прибули. Стара посудина, нещасний чоловік в адвокатському вбранні — я його відразу розпізнав за вашою оповіддю. Я дозволив йому розпитувати мене, аж поки зрозумів, куди він хилить. Він знає багато, чого ми не знаємо, — більшість того, що відоме нам, — а про решту здогадується. Незабаром комусь це так просто не минеться.
Я здивувався, що раніше мені це не спало на думку. Беллерс знав багато, він бачився з Діксоном, йому було відомо про зникнення команди, і він мусив щось запідозрити. А вже коли така людина, як він, щось запідозрить, вона неодмінно спробує здобути вигоду зі своїх підозр. І я не помилився. Наступного ранку, коли я ще тільки одягався, Беллерс прийшов до мене. З цікавості я вирішив поговорити з ним, і він, після доволі плутаного вступу, прямо запропонував мені включити його в мою спілку на паях. =
— А в чому саме? — спитав я.
— Якщо ви великодушно вибачите мені трохи вульгарні звороти, я дозволю собі спитати вас: ви що, їздили на Мідуей, аби поправити своє здоров'я?
— Можливо… — відповів я.
— Будьте певні, містере Додд, я ніколи не дозволив би собі з'явитись до вас, якби не мав на те вагомих підстав, — провадив адвокат. — Нав'язливість чужа моїй натурі, але у нас з вами, сер, одна мета, і якщо ми об'єднаємо наші зусилля, то я віддам у ваше розпорядження своє знання законів і свій чималий досвід у таких делікатних переговорах. Якщо ви не погодитесь, то знайдете в мені серйозного… — він затнувся, — і, на превеликий жаль, досить небезпечного суперника.
— Ви що, вивчили вашу промову напам'ять? — люб'язно спитав я.
— Раджу вам подумати! — в його тоні раптом зазвучала погроза, що відразу ж, проте, змінилася звичною влесливістю. — Запевняю вас, сер, я прийшов як друг. І мені здається, ви недооцінюєте моїх відомостей. З вашого дозволу, я доведу вам, що мені відомо, яких збитків ви зазнали; мені відомо, що ви отримали з Лондона чек на солідну суму.
— І який же висновок ви з цього зробили?
— Я знаю, від кого надійшов цей чек! — вигукнув Беллерс і вмить скулився, ніби жалкуючи, що дозволив собі бовкнути зайве.