Космiчна Нiагара (на украинском языке)
Шрифт:
"Чи я ще живу?
– думала Арi.- Чи, може, це тiльки спалах пiдсвiдомостi? "Сатурн", зорi, Земля, галактики - об'єктивна це реальнiсть чи, може, марево, сон, якесь видиво?.. Треба керувати роботою мозку... керувати... Всесвiт процiджується крiзь нього - як тут покеруєш? I все-таки не здаватися, не здаватися... Певно, це магнiтне
– Альга! Альга! Я вас люблю, Альга! Ви чуєте? Я вас люблю!
У вiдповiдь щось зашелестiло, а може, їй тiльки здалося, їй наче полегшало, авжеж, полегшало, тепер вони близько, поруч, ну звичайно ж, поруч... "Який вiн хороший, цей Альга... Милий, смiшний... Закоханий... Я це вiдразу помiтила, вiдчула з першого знайомства. I чому вiн... була ж мить... яка гарна мить... могла стати вiчнiстю... Закоханiсть..."
– Альга! Я вас кохала!
Довго дослухалася, та мiкрофони навiть шурхоту нiякого не передали. Знесилено вiдкинулася на своє сидiння, але його м'якiсть не дала полегшення, тiло зробилося важучим, i вона подумала, що вже не вистачить сили пiдвестися. Може, це вже i є смерть? Важко зiтхнула i опустила повiки, щоб у такий спосiб захиститися вiд темряви.
Промiнчик! Ласкавий, нечутний, зовсiм безтiлесний промiнчик торкнувся обличчя, i Арi прийшла до тями.
Розплющила очi - свiтло. Ах, яке свiтло навколо! Не слiпуче, не рiзке, а м'яке i нiжне, воно, здається, проймає тебе наскрiзь, пронизує кожну клiтину тiла. Легко, гарно-прегарно...
А звiдки воно ллється? Арi дивиться на iлюмiнатор, на екрани - все, все свiтиться, усе сяє, здається, свiтло проникає навiть крiзь корпус ракети; так так, видно геть навколо - i в боки, i вгору, i вниз - звiдусюди плине свiтло. Грандiозна
Ах, як прекрасно!
– Альга! Ви бачите?
– Так, Арi!
– Ходiть сюди, Альга, ну, та швидше ж бо!
Гульк - а вiн уже поруч, бiля неї. Увесь осяйний, опромiнений.
– Яка ви... прекрасна, Арi! Нiби зiткана вся зi свiтла...
– Ви теж пройнятий сяйвом, Альга. Тут все не так, як там...
– Там?
– з усмiшкою наголосив Альга.
– Ну, звичайно, там - поза оцiєю сферою, поза Центром Метагалактики.
– Я так i сприйняв. Авжеж, ви маєте рацiю, тут дiють цiлком iншi закони.
– А крiзь який морок ми пробилися сюди!
– Там я вважав, що космос приблизно однаковий у кожному своєму об'ємi, а тут... зовсiм iншi характеристики..
– Ви не шкодуєте, що вирушили в цю мандрiвку, Альга?
– Усе наше життя - мандрiвка, безперервна подорож вiд незнання до знання. Ех, та що вам казати, Арi, ви ж сама... ви ж iнакше життя й не мислили! А я... коли б я шкодував, я не був би фiлософом!
– Тепер ми будемо завжди разом, Альга, завжди-завжди, вiчно! Я вас дуже кохаю, мiй любий фiлософе.
З подивом i захопленням дивився Альга на свою нерозлучну супутницю i не мiг вимовити й слова.
Пiсля того, як розвiдувальна ракета щезла в безвiстi, "Сатурн" безперервно посилав сигнали в навколишнiй простiр. Цi електромагнiтнi хвилi докочувались аж до самiсiньких околиць Центру Метагалактики, але в самий Центр, де перебували Арi й Альга, сягнути не могли - гасли, безслiдно зникали.
Через п'ятдесят рокiв маяк вимкнули, вирiшивши, що вiдважнi дослiдники загинули. На борту "Сатурна" встановили спецiальну хронотонну обсерваторiю.