Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

"Гондола" осiдала на газовiй подушцi повiльно, плавно, сантиметр за сантиметром. Рiдка пилова запона огорнула фюзеляж, та коли замовкла силова установка, пил почав швидко осiдати, вкриваючи тонким шаром крила та iлюмiнатори.

– Ну, що ж, вiтаю з прибуттям, - втомлено обiзвався Павзевей до своїх товаришiв, якi також мали не дуже бадьорий вигляд. Обснувати велетенську планету, зазнаючи перевантажень, було нелегко. Тим бiльше, що в умовах невагомостi на "Вiкiнгу" вони зовсiм детренувались.

– I ми вас вiтаємо, - сказав Саке Мацу, крiсло якого стояло

поруч з командирським.

– А я вас обох!
– вигукнув Сiагуру, що розташувався в кiнцi кабiни.

– Прибрати крила, - наказав Павзевей, i Саке Мацу пустив у дiю механiзм. Крiзь запиленi iлюмiнатори все-таки можна було бачити, як втягуються у свої гнiзда трикутники крил.

Деякий час десантники сидiли мовчки, наче до чогось прислухаючись.

Повiки в Сiагуру склепилися, гудiння в головi стихло, натомiсть учений почув шум прибою i нiби побачив Сахарське море. Ах, як йому зробилося гарно пiд щедрим африканським сонцем!..

А Саке Мацу, трохи повернувши голову, дивився на зубцi гiр, що вхромлювалися в небо, i згадував довершений конус Фудзi, який нiби пливе в повiтрi...

Павзевей, глянувши на годинника, ввiмкнув систему зв'язку.

– Я - "Гондола", ви мене чуєте? Я - "Гондола"...

– I чуємо, i бачимо!
– пролунало з овального екрана, де виринуло обличчя капiтана Нескуби.
– Як там у вас?

– Посадку зробили успiшно. Почуваємо себе...
– Павзевей глянув на Саке Мацу - той кивнув головою, - потiм на сонного Сiагуру, - почуваємось трохи втомлено, але добре.

"Трохи втомлено..." Не буде ж Павзевей доповiдати капiтановi, що кiлька разiв - над гiрськими пасмами i над океаном - вони потрапляли в жахливi ситуацiї, коли, здавалось, загибель неминуча. Над горами на "Гондолу" налетiв лютий шквал, закрутив, пожбурив у шалену круговерть, вони втратили керування, орiєнтацiю. I все ж таки Павзевею якимось чудом пощастило вирватись iз цiєї зони. Вiд кам'яного бескеття "Гондолу" вiддiляв промiжок не бiльше десятка метрiв.

Або над океаном. Буря виникла цiлком раптово, небо змiшалося з водою, i в цьому хаосi почалися такi електричнi розряди, якi хiба що могли приснитися в страхiтливому снi. Не блискавки, а цiлi стовпи яскраво-синьої плазми постали в океанi, i кожен тримався по кiлька хвилин. В якомусь екстазi природа споруджувала грiзний у своїй величi храм, невдоволена, трощила його, кидала в безодню i тут же зводила новий - ще грандiознiший.

Павзевей скеровував "Гондолу" в коридори помiж електричними колонадами, потерпаючи на саму думку, що може зiткнутися...

Було вiд чого "трохи втомитися"...

– Вiтаю вас!
– Нескубин голос потеплiшав.

– Дякую. Сподiваюсь, на "Вiкiнгу" все гаразд?

– Так, усi здоровi, настрiй пiднесений. Радiють, що не виявлено аборигенiв, i цивiлiзацiю на планетi випадає починати з нуля.

– Мабуть, так воно й буде, - кивнув Павзевей.
– Жодних ознак дiяльностi мислячих iстот ми не помiтили.

Так, нi шляхiв, нi мостiв, перекинутих через рiки, їхнi об'єктиви не зафiксували. А от кам'янi споруди... "Гондола"

пролiтала над величезною рiвниною, коли на обрiї з'явився силует мiста. Першим його помiтив Сiагуру, що вiв спостереження по лiвому борту. "Мiсто!" - вигукнув планетолог, i в усiх стрепенулися серця. Невже справдi? А може, то мiраж? Павзевей скерував "Гондолу" в той бiк. I в мiру того, як вони наближалися, мiсто ширилось, виростало. Нi, це не мiраж. Ось уже добре видно потужнi фортечнi стiни, високi вежi, бiлостiннi палаци... Покружляли навколо, не зважуючись одразу пролетiти над мiстом, а коли перетнули його, то побачили, що це витвiр природи, її архiтектурна фантазiя...

– Жодних ознак?
– перепитав Нескуба.
– Це полегшує ситуацiю.

– Правда, одне мiсто ми вiдкрили...

– Що ви сказали?
– нахмурив брови капiтан.

– Мiсто... збудоване природою. Справжнi архiтектурнi ансамблi в монументальному стилi. Майдани, вулицi, арки...

– То, може... мертва цивiлiзацiя?

– Виключається. Ми переконалися - гра природи. Але в майбутньому... Павзевей оглянувся на сонного Сiагуру.
– В майбутньому, може, й виникне мiсто... Першим це чудо помiтив планетолог, то чи не назвати його iменем?

– Мiсто Сiагуру, - капiтан скинув бровами, - звучить непогано. Що збираєтесь робити зараз?

– Кортить якнайшвидше вийти на поверхню планети. Пил уже, здається, осiв...

– Можете виходити, - кивнув з екрана капiтан.
– Зв'язок не вимикайте: ми всi тут хочемо побачити цю знаменну подiю.

– Зрозумiло.

– I хоча нi тварин, нi птахiв, за вашими спостереженнями, на планетi нема, ви мусите добре пильнувати, - по-товариському суворо нагадав капiтан.
– Згодьтеся: не виключена можливiсть мiмiкрiї.

– Звичайно.

– I в синiх заростях, може, причаївся синiй дракон, - усмiхнувся Нескуба.

– Вiд "Iнструкцiї" не вiдхилимось нi на йоту, - запевнив командир "Гондоли".

– Не забувайте: "Iнструкцiя" не може передбачити усi можливi випадки.

– Там є пункт про iнiцiативу, iнтуїцiю, - спокiйно вiдповiв Павзевей. Вiн добре зрозумiв капiтанiв натяк на його, Павзевея, гiпертрофовану пунктуальнiсть.

– Бажаю успiху.

Екiпаж "Гондоли" одразу почав готуватися до виходу. Вони ще висаджуватимуться у бiлих полярних областях i в синiх лiсних масивах, у гiрськiй мiсцевостi i на берегах рiчок серед широких блакитних рiвнин, зрештою, звикнуть до цього. Але перший вихiд на планету не забудеться довiку.

Павзевей поторсав планетолога за плече i в такий спосiб швидко повернув його з берегiв Сахарського моря сюди, на Гантелю.

– Приготуватись до виходу назовнi, - дав команду Павзевей.
– Ви удвох виходите, я залишаюсь бiля пульта.

– Iсторичний момент, - сказав планетолог Сiагуру, пiдводячись iз свого крiсла.
– О, Гантеля вже накинула на нас гравiтацiйну сiть.

– Адаптуємось, - обiзвався Саке Мацу.
– I невагомiсть остогидла.

Сiагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидiнь, то за петлi, що звисали з обшивки, похилитав до вихiдного люка.