Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

I хоч астрономи вважали, що в нашому Всесвiтi є чимало сонць, в яких сконцентрована величезна маса i якi в майбутньому будуть колапсувати, - все це, на думку Нескуби, не виходило за рамки химерних гiпотез. I хоча були повiдомлення, що деякi чорнi дiрки виявлено, Нескубi не вiрилось, вiн гадав, що це гра математичної уяви. Розум, зрештою, не може погодитись з тим, що в однiй точцi, майже в нульовому просторi концентрується яка завгодно велика маса речовини. Хоча... її всемогутнiсть Природа може творити ще й дивовижнiшi

парадокси!..

"От i пiдтверджується, здавалося б, неймовiрне припущення, - думав капiтан.
– "Вiкiнг" потрапив у сферу тяжiння чорної дiри космосу, ми першi...
– Капiтан спохмурнiв, губи скривилися в гiрку посмiшку.
– Першi... яких поглине колапсуюча зiрка!"

– Витки спiралi крутiшають, швидкiсть зростає, капiтане.

Голос штурмана вивiв Нескубу iз задуми. Вiн стрепенувся, несамохiть провiв долонею по йоржику i, поглянувши на своїх помiчникiв, замислено сказав:

– I зростатиме... якщо не зумiємо обрубати лапи цьому хижому павуковi.

2

Капiтан розплющив очi, потягнувся пiд ковдрою. Вставати не хотiлось. Руки, ноги, усе тiло важке, як глина. I без вимiрiв ясно: тяжiння набагато збiльшилось. Зараз вiн важить не менше тридцяти п'яти кiлограмiв, i хоч це становить лише половину його земної ваги, вiдчувається величезний тягар. I не дивно: довгi роки невагомостi позначилися на механiчнiй опiрностi органiзму. "Безплотний перiод закiнчився!" - пiдписав свою карикатуру якийсь дотепник. На екранi було зображено, як чоловiки ходять на чотирьох, а жiнки спираються на милицi. "Вистачило такту не намалювати навпаки, - подумав Нескуба.
– Милицi... Ще чого не вистачало!"

Зиркнувши на хронометра, почав пiдводитись: незабаром будуть доповiдати керiвники секцiй i служб. Останнiм часом, у зв'язку з тривожною обстановкою, капiтан спав у команднiй рубцi, i зараз був дуже радий, що Еола не бачить, як вiн пiдводиться з канапи, - немов старий дiд. Уявивши, що бiолог Алк також ледве пересуває ноги, Нескуба трохи втiшився, повеселiв. От кому б личило ходити на чотирьох!

Поки умивався в маленькiй кабiнi, Еола принесла снiданок. На тацi в затискувачах лежали два великi тюбики остогидлого пюре iз хлорели, в маленькiй картоннiй коробочцi - кiлька горошин полiвiтамiнiв.

"Можна б уже й на тарiлочках, - подумав з досадою.
– Тюбики обридли".

– Як спалося?
– Еола стала навшпиньки i на мить притулилася щокою до його щоки.

– Голова чавунна.

– Мабуть, пiдвищується тиск.
– Еола намацала його пульс.
– Так i є, трохи пiдвищений. Це напружена нервова обстановка.

– А тяжiння - не позначається?

– I тяжiння, звичайно. Фiзичне навантаження рiзко збiльшилось... Обличчя Еоли пойняла тривога.
– Слухай, чим усе це скiнчиться?

– Не хвилюйся,

люба, робота в наших лабораторiях iде повним ходом, щось придумаємо. А ти, як невропатолог... Знаєш, в такiй ситуацiї в декого можуть не витримати нерви...

– Служба здоров'я функцiонує нормально. А щодо нервiв ти маєш рацiю - у нас уже є один пацiєнт.

Нескуба запитливо скинув бровами.

– ...Правда, нiчого особливого, безневинна манiя: квiти. Тiльки й мови, що про квiти. Квiти - чудо природи, пластика, живопис, поезiя, навiть музика. Вiн, мовляв, обов'язково виростить незвичайну квiтку...

Нескуба уже здогадався, про кого йдеться, i не став розпитувати. У нього складалася iнша думка про того "пацiєнта".

Видавивши в рот рiдке пюре iз тюбика, Нескуба майже гидливо скривився.

– Я бачу, ти не в захопленнi, - обiзвалась Еола, сiвши поруч чоловiка.

– Та не дуже, - вiдказав, нехотя ковтаючи теплу масу.
– Якесь воно нiяке.

– Здається, ти полюбляв антрекот...

– Не забула?
– Нескуба аж облизався.
– Ех, якби оце зараз...

– А вiд курятинки вiдмовився б?

– Клянуся космосом! За курячу нiжку...

– А на гарнiр пухкого рису, змащеного маслом...

– Краще не нагадуй, Еоло, не терзай мого шлунка, його й так судомить.

Еола зiтхнула:

– Менi теж цi калорiї в горлi застряють. Та й усiм уже осточортiла проклята хлорела.

Жартiвливi нотки вже не бринiли в її голосi, i це стурбувало чоловiка.

– Що ти кажеш? Проклята хлорела?
– трохи силувано усмiхнувся Нескуба. Схаменись, люба. Ця водорость... якщо ти хочеш знати, то вона якраз i є чудом природи. Такий вмiст бiлка, вiтамiнiв, амiнокислот...

– То чого ти кривишся, мов середа на п'ятницю?

– Я кривлюся? Ще чого не вистачало!

– А меню можна полiпшити.

– У перфострiчцi нашого електронного кухаря запрограмовано десятки рiзних страв.

– Десятки...
– знизала плечима Еола.
– I все це варiацiї на тему, яка зветься - хлорела. Пора б уже замiнити перфострiчку - маємо непочатий запас трохи кращих продуктiв. Ти б скуштував i курятини, i баранини, i навiть вим'я!

Терпляче вислухавши її кулiнарну декламацiю, Нескуба сказав:

– Саме зараз, коли "Вiкiнг" потрапив у небезпечну ситуацiю, почати недоторканий запас було б нерозумно з психологiчних мотивiв. Ти мене зрозумiла? Космос теж вимагає жертв.

Так i не вдалося бiдолашнiй Еолi, гострiй на язик, перемогти хлорелу. Звичайнi аргументи на Гордiя Не-скубу не вплинули, а сильнiшi, знадливiшi, що ними тiшаться привабливi жiнки, не могли подiяти через пiдступнiсть цiєї ж водоростi, яка за вiдданiсть вiддячує чоловiковi кволiстю та байдужiстю до всього, окрiм хiба службових обов'язкiв.