Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

Буркнувши щось не дуже гречне на адресу хлорели i свого капiтана, Еола склала на тацю зiм'ятi тюбики, порожнi коробочки i подалася з рубки. Нескуба не дуже дослухався до її бурмотiння, бо саме засвiтився екран внутрiшнього зв'язку i з голубуватої його глибини виринуло пiсне обличчя керiвника фiзичної лабораторiї. Попiд очима в нього були синцi, вчений кашляв i шморгав носом.

– Ну, як там у вас?
– запитав Нескуба.

– Усе добре, але майстерня зриває графiк: досi не виготовили редуктора.

– А соленоїд?

– Почали монтаж.
– Фiзик чхнув, хапливо дiстав хусточку i, витерши носа, додав: - Згiдно графiка.

– Гаразд, - капiтан спробував усмiхнутися, - давайте

так, тiльки, того, бережiть здоров'я. А на майстерню ми натиснемо.

Звичайно, вiн добре знав, що iнженери не байдикують, але настрiй вони йому зiпсували. Гравiтацiйний трансформатор, модель якого запропонували фiзики, - може, це справдi порятунок для "Вiкiнга"! За iдеєю, цей пристрiй зможе пробити тунель у полi тяжiння, i всi схвалили програму робiт, обiцяли напружити, стократ помножити зусилля, а от...

З'єднавшись з майстернею, Нескуба довго доскiпувався, в чому ж причина затримки. Iнженери пояснили, послалися на об'єктивнi причини, але це не покращило капiтанового настрою. I патетичне повiдомлення з обсерваторiї вiн сприйняв без ентузiазму.

– Епохальне вiдкриття! Ми сфотографували об'єкт iз проторечовини. За попереднiми обчисленнями ця хмара перевищує своїми розмiрами наш Чумацький Шлях у мiльярд разiв!

Нескубi здалося, що великi темно-карi очi Лойо Майо вiд страшенного захоплення от-от вискочать з орбiт. Молодий вчений помiтив кислу мiну на капiтановому обличчi i здивовано вигукнув:

– Невже це вас не хвилює? Ви ж тiльки подумайте...

– А чи впливає ця хмара на силу гравiтацiйного поля?

– Еола? Та вона знаходиться...

– До чого тут Еола?
– спантеличився капiтан.
– Ми говоримо про нововiдкриту хмару.

– Ми хочемо назвати її Еолою на честь вашої дружини, капiтане.

– З якої речi?
– здивувався Нескуба.
– Здається, вона нiяких заслуг в астрономiї не має. Але я цiкавлюсь гравiтацiєю.

– На простiр, в якому ми перебуваємо, новий об'єкт не впливає. Вiн знаходиться на околицi видимого Всесвiту, вiдстань - десять мiльярдiв свiтлових рокiв*. Так що промiнь, який ми зафiксували на фотоплiвцi, вирушив у мандри тодi, коли не тiльки не iснувало життя на Землi, а й самої нашої планети ще не було. Уявляєте?

______________ * Неточнiсть. Насправдi вiдстань до цього об'єкта 14 млрд. свiтлових рокiв.

– Не дуже. З такими вiдстанями моя уява не може впоратись.

– Можливо, й так, але... Це ж дозiркова стадiя речовини!

Мабуть, не кожен закоханий з таким жаром говорить про свою кохану, як Лойо Майо про цю космiчну хмару, що мрiє десь у неуявнiй далечинi. Нескуба з властивою йому витримкою ще цiлу хвилину слухав дифiрамби, що їх виспiвував темпераментний мексiканець "зорянiй матцi", "дивовижному явищу Природи", "золотiй рибинi", яка так щасливо потрапила у фотокамеру.

– Мусимо сфотографувати її з рiзними свiтлофiльтрами, провести найдетальнiшi вимiри, виявити деякi характеристики за допомогою телескопа-спектрометра, - провадив учений.
– Нам треба максимально використати сприятливi обставини, в яких перебуває "Вiкiнг".

– Сприятливi обставини?!
– скрикнув капiтан, схопившись за голову.

– Ну, так... тобто, я хотiв сказати: сприятливi для астрономiчних спостережень.

– Все зрозумiло,- перебив капiтан, кладучи руки на пульт. Почувався трохи нiяково за свою миттєву невитримку i провадив далi якомога спокiйнiшим i твердiшим голосом: - Що ж до назви... Може, краще буде - Гуллiвер?

– Ну, що ж, - зам'явся Лойо Майо.
– Ми хотiли увiчнити iм'я...

"Увiчнити...
– подумав Нескуба.
– Оце оптимiст! Певне, зовсiм не здає собi справи, в яких "сприятливих обставинах" ми опинилися. I

зв'язку з Землею давно нема..."

– ...Та якщо ви...
– зiтхнув Лойо Майо.
– Що ж, нехай буде Гуллiвер.

На закiнчення розмови Нескуба пiдкреслив, що най-пекучiшим завданням зараз є спостереження за ближнiм космосом, хоч вiн i здається пустельним, бо це для "Вiкiнга" життєво необхiдне. На знак цiлковитої згоди молодий астроном ствердно хитав головою, але капiтан не був упевнений, що вiн усвiдомив важливiсть цього завдання. Та перепитувати не мав часу - треба навiдатись до майстернi, яка вибилася з графiка, i допомогти iнженерам на мiсцi. Залишивши за командним пультом першого пiлота - блискучоокого Саке Мацу, Нескуба подався в майстерню. Iшов довгим вузьким коридором, який нагадував йому вулички старої Риги - чудового мiста, де вивчав тонкощi радiосправи i де спiзнав гарячий ритм Еолиного серця. А втiм, спогади ненадовго вiдволiкли капiтанову увагу. Зусиллям волi вiн вiдiгнав їх за обрiй свiдомостi i почав думати про гравiтацiйний трансформатор. Це ж оригiнальна, смiлива iдея - розщеплення гравiтонiв! Якби тiльки пощастило подолати деякi технiчнi труднощi. Чи вистачить енергiї? Десь у глибинi душi ворухнувся сумнiв, зневiр'я, бо досi з гравiтонами не було жодного вдалого експерименту, але капiтан твердо вирiшив довести почате до кiнця. Та, власне, iншої альтернативи й не було, якщо спроба не вдасться - тяжiння їх розчавить.

У майстернi Нескуба повеселiшав: iнженери працювали дружно: двоє монтували соленоїд, троє поралось бiля редуктора. Чути було дзижчання моторчикiв, зумер вимiрювальних приладiв.

Капiтан пiдбадьорливо кивнув хлопцям: давайте, мовляв, давайте! Швидко надiв робочий комбiнезон, узяв креслення ще не готової деталi i почав складати програму для верстата-автомата. Хлопцi тiльки перезирались, спостерiгаючи, як чiтко i вмiло працює капiтан.

Потрiбно було майже сорок вiсiм годин виснажливої працi, щоб виготовити усi вузли Гравiтацiйного трансформатора. Молодi iнженери ледве трималися на ногах, а капiтановi шумiло в скронях, як шумить Ризька затока пiд час негоди. Була хвилина, коли Нескуба подумав про посилене харчування i вже хотiв дати дозвiл зiрвати пломбу з того люка, за яким зберiгається недоторканий запас, але втримався, може, просто з упертостi. "Ще не так важко, - подумав.
– Оранжерея забезпечує бiлками, а роз'їдатися нiчого".

Тепер належало змонтувати трансформатор на обшивцi корабля - у вiдкритому космосi, а це було, мабуть, ще складнiше. Той, хто побував у космосi, знає, що працювати в скафандрi, навiть призвичаївшись, не дуже легко. Проте труднощi не лякали iнженерiв - усi працювали з молодечим завзяттям.

Нарештi-таки настала довгождана мить, радiсна звiстка облетiла всi секцiї, найдальшi закутки "Вiкiнга": Гравiтацiйний трансформатор встановлено, вiдрегульовано, до нього пiдвели кабель високої напруги, апарат готовий до випробування!

"Вiкiнг" давно не знав такого пiднесення. Особливо жiнки - зрадiли, як дiти. Навiть медикiв охопила евфорiя - смiх, жарти, вигуки, сяючi очi. Де в них i енергiя взялася! Еола обхопила мiцну Гордiєву шию, повисла, зiгнувши ноги в колiнах, i обпалила чоловiка поцiлунками.

– Не дурiй, - гамував радiсть капiтан, - ще не вiдомо, чи вдасться...

Звичайно, становище було непевне, i навiть самi автори проекту не виявляли надмiрного оптимiзму. Але як хотiлось, щоб сталося чудо! Всi iншi небезпеки, якi чигали на них на шляху до мети, були нiщо в порiвняннi з оцим реальним лихом, яке їх уже спiткало. Вирватись, будь-що вирватись з нещадних лабет цього дикого гравiтацiйного поля! Чи виправдає ж сподiвання схожий на мортиру апарат, встановлений на носi корабля? Ех...