Кримінальне право. Особлива частина
Шрифт:
Умовою відповідальності за будь-яку із вказаних дій є її зв'язок з отриманням доходу у великих розмірах, тобто це дохід, розмір якого у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із вказаних у ст. 230 діянь.
Суб'єктивна сторона злочину — умисел, який передбачає усвідомлення особою того, що нею завідомо подано неправдиві документи чи іншу інформацію. Мотив і мета можуть бути різними.
Суб'єкт злочину — тільки службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського
Покарання за злочин: за ст. 230 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років.
Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231). Безпосередній об'єкт злочину — сфера охорони комерційної таємниці.
Предмет злочину — комерційна таємниця. Це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоду його інтересам. Об'єм інформації, що становить комерційну таємницю, порядок її захисту встановлюється керівником підприємства (ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні»1). Разом з тим, існує перелік відомостей, які не можуть складати комерційну таємницю. Ними, наприклад, не можуть бути установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами, інформація за всіма встановленими формами державної звітності, дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів тощо. Водночас законом визначене коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суди, господарський суд, органи прокуратури, слідства, служби безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо.
Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.
Закон встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство).
Наприклад, викрадення, підкуп, різні погрози та шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації у засобах зв'язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різними способами, використання підслуховуючих приладів та інших спеціальних технічних засобів, проникнення у комп'ютерні мережі тощо. Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи отримав винний доступ до комерційної таємниці.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.
Незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, полягає у розпорядженні ними будь-яким способом — продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для коректування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, суть якої визначається кожного разу залежно від обставин справи.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел при комерційному шпигунстві поєднаний зі спеціальною метою — розголошення чи іншого використання цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необережність.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Покарання за злочин: за ст. 231 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Розголошення комерційної таємниці (ст. 232). Безпосередній об'єкт цього злочину — сфера охорони комерційної таємниці.
Предмет злочину — комерційна таємниця.
Об'єктивна сторона злочину виражається у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх, без згоди власника, хоча б одній особі, яка не володіла такою таємницею. Злочин вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.
Суб'єктивна сторона цього злочину — щодо діяння — прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди — може бути умисел або необережність.
Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку, якій у зв'язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, що становлять комерційну таємницю. Це, наприклад, керівники і службовці комерційних організацій, банкіри, працівники податкових, правоохоронних, митних та інших органів.
Покарання за злочин: за ст. 232 — штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.
§ 4. Злочини у сфері банкрутства
Фіктивне банкрутство (ст. 218). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини в сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.
Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; причинний зв'язок між діянням та наслідком.
Офіційна заява стосовно фіктивного банкрутства робиться відповідно до законодавства про банкрутство. Наприклад, це подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду (відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від ЗО червня 1999 р.1)- У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність.