Кримськи спогади

Украинка Леся

Блищать, мов срiбнi, 6iлi стiни в мiстi,

Сиить цiле мiсто, мов заклятий край.

Скрiзь мiнарети й дерева срiблисті

Мов стережуть сей тихий сонний рай;

У темрявi та в винограднiм листi

Таємно плеще тихий водограй.

Повiтря дише чарiвним спокоєм,

Над сонним мiстом легкокрилим роєм

Витають краснi мрiї, давнi

сни.

I верховiттям тонкії тополi

Кивають стиха, шепотять поволi,

Про давнi часи згадують вони…

10

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДВОРЕЦЬ

Хоч не зруйнована - руїна ся будова,

З усiх куткiв тут пустка вигляда.

Здається, тiльки що промчалась тут бiда,

Мов хуртовина грiзная, раптова.

Тут водограїв ледве чутна мова, -

Журливо, тихо гомонить вода, -

Немов сльозами, краплями спада;

Себе оплакує оселя ся чудова.

Стоять з гарему звалища сумнi,

Садок i башта; тут в колишнi днi

Вродливi бранки вроду марнували.

Колись тут сила i неволя ланували,

Та сила зникла, все лежить в руїнi, -

Неволя й досi править в сiй країні!

11

БАХЧИСАРАЙСЬКА ГРОБНИЦЯ

Палкого сонця променi ворожi

На кладовище сиплються, мов стрiли,

На те камiння, що вкрива могили,

Де правовiрнi сллять, пiдданi божi.

Нi квiтiв, нi дерев, нi огорожi…

I серед пустки, наче на сторожi,

Стоїть гробниця. Тi, що в ній спочили,

Навiки в нiй своє iмення скрили.

З чужого краю тут слiвцi бували

I тiнi бранки любої шукали, -

Витає ж тута iнша тiнь, кривава:

Нi, тута не лежить краса гарема,

Марiя смутна

чи палка Зарема, -

Тут слочива бахчисарайська слава!

12

НАДСОНОВА ДОМІВКА В ЯЛТІ

Смутна оселя!.. В веселiй країнi,

В горах зелених, в розкiшнiй долинi

Мiсця веселого ти не знайшов,

Смутний спiвець! умирать в самотинi

В смутну оселю прийшов.

Звiдси не видно нi моря ясного,

Гомону з мiста не чутно гучного,

З бору соснового шум тут iде,

Гори лунають од вiтру буйного,

Часом де дзвiн загуде…

Стали в саду кипариси стiною

Оберiгати в оселi cпожою,

Лаври - неначе зсушила журба,

Тихо, журливо кива головою,

Вiттям плакуча верба.

Все тут журливе кругом сеї хати,-

Та найсмутнiшi отії кiмнати,

Де безталанний поет умирав:

Все тут забрали, що можна забрати, -

Смутку ж нiхто не забрав.

Вiкна тьмянії, мов очi слабого,

В хатi порожнiй самотньо, убого,

Висить свiчадо на голiй стiнi,

Mлою повите, - дивитись на ньогo

Сумно здавалось менi…

Тута останнi “о г н i д о г ор i л и”,

Тута останнi “к в i т к и о б л е т i л и”,

Тiльки зосталася муза одна,

Що не лишила спiвця до могили,

Тута витає сумна.

Тiло поета в далекiй чужинi, -

Там, у тiй самiй холоднiй країнi,

Серце на смерть отруїли його!

Смутная муза лiта в самотинi,

Кличе поета свого.

This file was created

with BookDesigner program

[email protected]

09.08.2010