Кров і пісок
Шрифт:
Похиливши голову, бандерильєро попрощався з Кармен і подався шукати маестро. Він побачив його на порозі клубу Сорока п’ятьох.
— Хуане, я оце розмовляв із твоєю дружиною. Дома в тебе що далі — то гірше. Ти повинен заспокоїти її, помиритися з нею.
— Будь воно все прокляте! До чортів і її, і тебе, і мене разом з вами. Дай боже, щоб у неділю бик підняв мене на роги, і все скінчилося б! Це не життя, а каторга!..
Він був напідпитку. Його гнітила похмура мовчанка вдома, та ще дужче страждав він (хоча нікому в цьому не признався б), що донья Соль поїхала, не попрощавшись, не залишила йому навіть коротенької записки.
Вдома Гальярдо не приховував свого розпачу. Роздратований мовчанкою дружини, яка не підводила на нього очей або дивилась ворожим поглядом, не озивалася й не відповідала на його запитання, матадор якось не витримав:
— Будь проклята моя доля! Бодай у неділю штрикнув мене Міурин бик та й принесли мене додому на ношах!
— Не кажи такого, поганцю! — скрикнула донья Ангустіас. — Не спокушай бога, а то й справді накличеш біду.
Але тут, користаючись нагодою зайвий раз полестити матадорові, втрутився шуряк:
— Не зважайте на нього, мамо, — мовив він, як завжди, повчально. — Нема такого бика, щоб дістав його рогом. Скоріше Хуан обламає йому обидва!..
У неділю Гальярдо мав виступити в останній кориді цього сезону. Прокинувшись уранці, він, як на диво, не відчув ні невиразного страху, ні забобонної тривоги, що завжди мучили його перед коридою. Одягся весело, відчуваючи нервове збудження і приплив сил. Яка це втіха — кружляти по арені, посипаній жовтим піском, вражаючи своєю спритністю та відвагою багатотисячний натовп!.. Справжня радість тільки в його мистецтві; воно дає йому славу і гроші. Усе інше, — родина, любовні пригоди, — лише ускладнює життя і завдає прикрощів. Сьогодні він покаже, як треба бити шпагою!.. Почував себе іншою людиною, могутнім, мов казковий велетень, — ні страху, ні тривоги. Йому не терпілося якомога скоріше вирушити до цирку, а досі ж він завжди намагався відтягнути цю фатальну мить. Сьогодні він відіграється на биках і за домашні прикрощі, і за втечу коханки, що так вразила його самолюбство!
Коли під’їхала карета, Гальярдо твердим кроком перейшов патіо. Сьогодні він навіть не подивився на схвильованих жінок, які ойкали та зітхали. Кармен не вийшла. Пхе, жінки!.. Вони тільки й здатні отруювати життя. Лише серед чоловіків знайдеш вірного друга, тільки в їхньому товаристві можна повеселитись. Взяти хоча б шуряка. Он він крутиться перед дзеркалом, збирається до цирку й оглядає на собі новісінький перешитий на нього костюм Хуана. Нехай він блазень і базіка, але на нього можна покластися. Цей ніколи не їв його поїдом.
— Ти сьогодні гарніший, аніж Роже де Флор, — весело пожартував маестро. — Сідай у карету, я тебе підвезу до Цирку.
Сяючи від гордощів, шуряк умостився поруч із славетним родичем. Нарешті він проїде вулицями Севільї в екіпажі квадрильї, і всі побачать його серед шовкових плащів та гаптованих золотом і сріблом костюмів тореро.
Амфітеатр був переповнений. На цю останню осінню кориду стеклися люди не лише з міста, а й з довколишніх сіл. На сонячному боці було повно селян.
З першої ж миті проявилося нервове збудження Гальярдо.
Відчувалося, що публіка настроєна до тореро не дуже прихильно. Йому плескали, як і завжди, але аплодисменти та вигуки захвату частіше лунали на затінених місцях амфітеатру, де рівними рядами біліли капелюхи, і дуже рідко на місцях, освітлених сонцем, де хвилювалася галаслива й строката юрма людей, багато з яких поскидали піджаки і сиділи в самих сорочках.
Гальярдо відчував небезпеку. Досить йому хоч раз дати маху, і Половина публіки підхопиться на ноги й горлатиме, осипаючи його лайкою і називаючи невдячним до тих, хто створив йому славу.
Першого бика Хуан убив без особливого блиску. Як і завжди, він сміливо кинувся прямо на роги, але шпага попала в кістку. Шанувальники Гальярдо підтримали його оплесками. Удар було нанесено влучно, і матадор не винен, що його зусилля пропали марно. Хуан знову пішов на бика і вдарив удруге: шпага встромилася не глибше, ніж першого разу, а бик, рвонувшись за мулетою, труснув головою і віджбурнув її далеко вбік. Тоді Гальярдо взяв у Гарабато нову шпагу й повернувся на середину арени. Бик чекав на нього, міцно впершись ногами в землю; шия його була залита кров’ю, а заслинена морда майже торкалась піску.
Тримаючи мулету перед очима в бика, маестро спокійно відкинув шпагою бандерильї, що стриміли в загривку. Зараз він повалить тварину «ударом у голову»… Кінчиком леза Гальярдо намацав між рогами чутливе місце і щосили натиснув; бик стрепенувся від болю, але встояв на ногах і могутнім помахом голови відкинув шпагу.
— Раз! — пролунав на сонячному боці глузливий багатоголосий вигук.
А будь воно прокляте!.. І чого ці люди такі несправедливі до нього?
Гальярдо знову націлився в голову й ударив, цього разу влучно. Вражений у життєвий центр мозку, бик упав як підкошений; роги його зарились у пісок, а ноги задерлися вгору й застигли.
Глядачі в затінених рядах зааплодували із шляхетною стриманістю, а з сонячного боку почулися свист і лайка:
— Лакиза!.. Аристократ!
Гальярдо повернувся до крикунів спиною і салютував своїм шанувальникам шпагою та мулетою.
Він був прикро вражений лайкою простолюдинів, що досі ставилися до нього прихильно, і гнівно зціплював кулаки.
«Чого цим людям від мене треба? Чи я винен, що мені попався поганий бик? Це все підступи ворогів».
Більшу частину кориди Гальярдо простояв біля бар’єра, зневажливо поглядаючи на товаришів по ремеслу, які виступали після нього, переконаний, що це вони підстроїли його невдачу.
Він проклинав бика та його хазяїна. І треба ж було, щоб якраз сьогодні, коли Хуан наготувався приголомшити публіку своєю майстерністю, проти нього випустили цю зловмисну тварюку! Постріляти б усіх скотарів, що вигодовують таких виродків!
Коли знову настала його черга виходити на арену зі шпагою й мулетою, Гальярдо звелів, щоб Насйональ та ще один з його підручних заманили бика плащами ближче до тих рядів, де сидів простолюд.
Він знав публіку. Треба улестити «громадян» на сонячному боці, галасливу і грізну юрму, що навіть на кориді не забувала про класову ненависть, але напрочуд легко переходила від свисту до оплесків, коли хоч трохи потішити її самолюбство.