Кров і пісок

Ібаньєс Бласко

Потім дон Хосе знову звернувся з розпитуваннями до лікарів, які зробили Гальярдо першу перев’язку в цирку. Бачачи, що тореро прийшов до тями, лікарі висловили надію, що він житиме. Його дужий організм таїть у собі невичерпні сили!.. Найстрашніше — це струс, якого він зазнав, інший би відразу випустив дух від такого удару. Але потерпілий уже опритомнів, хоча ще дуже кволий. Ну, а рани не такі вже й страшні. Та, що в боці, легко загоїться, може, тільки рука втратить колишню спритність, з ногою, на жаль, справи куди серйозніші. Кістка потрощена, і Гальярдо

може на все життя залишитись кульгавим.

Дон Хосе, який кілька годин тому, коли всі вважали смерть Гальярдо неминучою, доклав усіх зусиль, щоб зберегти витримку, тепер страшенно схвилювався. Як, його матадор буде кульгавим?.. То він не зможе виступати на арені?..

Дона Хосе обурив спокій, з яким лікарі повідомили, що Гальярдо, мабуть, доведеться покинути своє ремесло.

— Це неможливо! Вам здається логічним, що Хуан житиме й не битиметься з биками?.. Хто ж його замінить? Повторюю, це неможливо! Перший матадор світу!.. А ви хочете, щоб він перестав виступати!

Усю ніч дон Хосе, хлопці з квадрильї та шуряк Гальярдо просиділи біля ліжка пораненого. Лимар раз у раз бігав на другий поверх утішати жінок і відмовляти їх від наміру прийти в кімнату хворого. Треба коритися лікарям і не хвилювати Хуана. Він ще дуже кволий, і ця кволість викликає в лікарів більші побоювання, ніж рани.

Коли розвиднілось, дон Хосе побіг на вокзал. Прибув мадридський експрес, а в ньому доктор Руїс. Він вийшов із вагона без ніякого багажу, одягнений, як завжди, недбало, посміхаючись у рудувато-сиву бороду; коротенькі ніжки переступали швидко-швидко, а випнуте черево, схоже на черево Будди, розмірено коливалося під просторим жилетом. Звістка про нещасливий випадок застала його в Мадриді, він саме повертався додому з кориди молодих бичків, влаштованої, щоб показати публіці одного хлопця з Вентас. Потішне було видовище, сміх, та й годі… І лікар весело реготав, згадуючи про ту кумедну кориду, ніби й не було безсонної ночі в поїзді, ніби він геть забув, з якою метою сюди приїхав.

Тільки-по доктор Руїс переступив поріг, як Гальярдо відразу прийшов до тями, хоч і був ще дуже кволий. Він розплющив очі, впізнав лікаря і радісно, й довірливо всміхнувся. Руїс пошепотівся в кутку з лікарями, які надали тореро першу допомогу, і з рішучим виглядом підійшов до хворого.

— Не падай, хлопче, духом, ти житимеш. Тобі пощастило!..

І додав, звертаючись до колег:

— Ох і живучий же цей Хуанільйо! Інший на його місці вже не завдавав би нам ніякого клопоту.

Доктор Руїс уважно оглянув пораненого. Шпортонуло рогом добряче, але в своїй практиці він бачив і не таке!.. Коли йшлося про «звичайні», як він казав, захворювання, доктор Руїс завжди вагався, перш ніж поставити діагноз. Але рани від бичачих рогів були його спеціальністю, і лікар знав, що навіть найстрашніші з них можуть загоїтися. Мабуть, роги, які нещадно шматують тіло тореро, мають водночас невідомі нам цілющі властивості.

— Хто не помер одразу на арені, — казав доктор Руїс, — вважай, урятований. Одужання для нього — лише питання часу.

Цілих

три дні терпів Гальярдо тяжкі операції; він стогнав від лютого болю, бо наркозу його ослаблений організм міг не витримати. Доктор Руїс витяг із пораненої ноги кілька скалок потрощеної гомілки.

— Хто сказав, що ти залишишся калікою і більше не виступатимеш? — весело гукнув лікар, задоволений зі своєї вправності. — Ти ще битимешся з биками, сину, і публіка не раз вітатиме тебе оплесками.

Повірений підтакував лікареві. Атож, атож. Не може того бути, щоб цей відважний хлопець, перший матадор світу, так безглуздо зійшов з арени…

За наказом доктора Руїса, родина матадора тимчасово перебралася в дім дона Хосе. Жінки тільки заважають, а під час операції їхню присутність просто неможливо терпіти. Досить було Хуанові застогнати, як у відповідь чулися жалібні зойки матері та сестри, а Кармен доводилося втримувати силоміць, бо вона, як божевільна, поривалась до чоловіка.

Горе до невпізнання змінило матадорову дружину: Кармен забула про всі колишні кривди. Тепер її мучили докори сумління, і вона гірко плакала, вважаючи себе винною в нещасті, яке спіткало чоловіка.

— Це моя провина, я знаю, — в розпачі казала вона Насйоналеві. — Скільки разів він повторював: «Настромив би мене бик на роги — та й по всьому!» Я була поганою дружиною… Я отруювала йому життя…

Марно бандерильєро розповідав усе з найменшими подробицями, запевняючи Кармен, що нещастя сталося цілком випадково. Ні, Хуан шукав смерті, вона певна цього, і якби не Себастьян, його винесли б з арені неживим.

Коли останню операцію було зроблено, родина повернулась додому.

Кармен зайшла до кімнати хворого, ступаючи навшпиньках і опустивши очі, ніби соромилася своєї колишньої ворожості.

— Як ти себе почуваєш? — спитала, взявши Хуанову руку в обидві долоні.

Так вона і стояла, мовчазна, боязка, перед ліжком пораненого, від якого не відходили доктор Руїс та друзі тореро.

Якби в кімнаті нікого не було, Кармен, мабуть, упала б перед чоловіком навколішки і просила б у нього прощення. Бідолашний! Це вона своєю безсердечністю довбла його до розпачу, навіяла йому думку про смерть. Та нехай вія про все забуде. І Кармен дивилася на нього з материнською ласкою й некорисливою любов’ю. Уся її проста душа світилася в цьому ніжному погляді.

Стільки натерпівшись, Гальярдо ніби поменшав, зблід, став кволий і боязкий, мов дитина. Куди й подівся безстрашний хлопець, що вражав публіку відчайдушною сміливістю. Він нарікав, що змушений лежати, що не може навіть поворухнути ногою, яка стала важка, мов налита свинцем. Здавалося, він утратив мужність, перенісши без наркозу кілька тяжких операцій, і стогнав тепер від найменшого болю.

Кімната Гальярдо стала ніби клубом, де збиралися найвідоміші севільські любителі. Дим від сигар змішувався з гострим духом йодоформу та інших ліків. На столах поміж флаконами, пакетами вати та рулонами бинтів стояли пляшки вина — частування для відвідувачів.