Ліна Костенко. Поезія

Костенко Ліна

Час ішов і думав не про них.

Все та ж сама і та ж сама ящірка

гріється на сходах кам’яних.

Ні

трави, ні дерева, ні кущика.

Ані вранці Божої роси.

Лиш театру грецького акустика

оббива об скелі голоси.

Сон богів, Сицилія, Тринакрія,

що живе у вимірі сторіч, —

ящірка та сама чи однакова

це для неї несуттєва річ.

Але нам, чий термін наче міна,

що під кожним рветься і гримить, —

Сіракузи, Етна, Таорміна,

подаруйте Вічність хоч на мить!

Пані Етна піднімає келих,

повний магми й чорного вина,

і питає, — де той Івашкевич,

що про неї вірші написав?

А

його давно уже немає.

Вже він Лету перейшов убрід.

Лиш на сходах ящірка дрімає,

що її ще бачив Евріпід.

"Я, що прийшла у світ не для корид"

* * *

Я, що прийшла у світ не для корид,

що не люблю юрби і телекамер,

о як мені упікся і обрид

щоденний спорт — боротися з биками!

Я одягаю пурпуровий плащ.

Бики вже люттю наливають очі.

Я йду на них!.. Душе моя, не плач...

Ці види спорту вже тепер жіночі.