Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий

Оксеник Сергій

Увійшов Інженер з казанком… З їхнім самоварним казанком, який варить мертву воду! Над ним гуляла пара, в кімнаті одразу смачно запахло. У Лисого в животі все одразу відгукнулося, він зрозумів, що страшенно голодний, але…

У скронях загупало ще дужче.

Старий великою дерев'яною ложкою поналивав у жовті глиняні мисники борщу, потім підійшов до Лисого, однією рукою підняв його за плечі, а другою посунув подушку. Потім підтягнув хлопця до подушки, і тепер той міг напівлежати.

Лисому знову в скронях запульсувало. Стан був просто панічний. Він намагався переконати себе, що якби Інженер хотів його вбити, то не ніс би додому, не розтирав, не рятував би… Він розумів, що зараз такий слабкий,

що Інженерові нічого не варто придушити його однією рукою — для цього не потрібен отруйний борщ. Він усе це розумів. Але коли Інженер приніс і дав йому в руки гарячого мисника, Лисий занадто швидко підніс руку, щоб узяти ложку й перекинув мисник. Той упав з ліжка, на підлозі дзенькнуло й хлюпнуло.

— Отакої! — здивувався Інженер. — То сам встав і надів штани, а то ложку взяти по-людськи не можеш.

Запах борщу наповнив кімнату, і в Лисого звело живіт. Він справді був дуже голодний. Але не їсти ж цей борщ!

Здається, старий не зрозумів, що Лисий навмисне вибив з його рук мисник. А Леля дивилася здивовано й насторожено. Вона ніби чекала якогось знаку, натяку, щоб зрозуміти, навіщо він це зробив.

Він удавано втомлено схилив набік голову й показав очима на казанок. Леля перевела погляд і стенула плечима. Втім, цей жест помітив тільки Лисий. Інженер тим часом почав збирати черепки, тож Леля заходилася йому допомагати.

Як же вона могла не здогадатися?! Такий самий чорний казанок з ручкою-дугою, продітою в вушка, навіть гострий рантик по краю такий самий!

Інженер з Лелею позбирали черепки і вийшли — він викидати сміття, а вона по ганчірку, щоб витерти підлогу. Лисий почав нервувати. Він не мав сил, щоб встати й захистити Лелю, а вона зовсім не розуміла небезпеки. От просто зараз старий міг убити її в сінях, і Лисий би про це ніколи не довідався. Голова йшла обертом. Це він, Інженер, підклав йому під ступу ту діжку з холодом! Так, він сподівався, що Лисий там і замерзне. А потім приніс його додому, щоб довідатися, як користуватися ступою. Ще й підслухав про Лелю! Он воно що! Він навмисне приніс Лисого додому, щоб підслухати про Лелю! Якби він навіть сам зміг її знайти, то вона нізащо не пішла б до нього в хату — просто прошила б його з арбалета стрілою зі срібним осердям.

Лисий підвівся, спершись на лікоть. Він зібрав усі свої сили й роздивлявся по кімнаті, намагаючись знайти свою зброю. Її ніде не було. А ступа? Хлопець знесилено відкинувся на подушку й тут же згадав, що якусь годину тому бачив зброю на підлозі біля ліжка.

Ризикуючи звалитися на підлогу, він звісився головою з ліжка — на тому місці, де раніше лежала його зброя, була тільки брудна червона пляма — розлитий ним борщ. Більше нічого. Отже, старий не тільки черепки повиносив…

Рипнули двері, й до кімнати повернулася Леля з ганчіркою в руці. Чому її так довго не було? Що вона там робила? Про що вона говорила з Інженером? І де він сам? Спитати її чи ні? Чи скаже вона правду? Невже вона може бути заодно зі старим? Це неможливо!

Але ж це можливо!!

— Лелю, де моя зброя? — якомога спокійніше запитав він.

— Ось тут під ліжком. А нашо вона тобі зараз?

Чому вона це спитала?

— Просто хочу знати, — відповів він слабким голосом.

— Навіщо ти перекинув тарілку? — Леля пильно дивилася йому в очі.

На мить Лисий припустив, що він помиляється. Тоді зараз Леля сяде за стіл, візьме в свою вузьку ручку розмальовану дерев'яну ложку…

— Не їж борщ, — іще тихіше промовив він. — Подивися на казанок.

Знову рипнули двері. Зайшов Інженер. Лисий відкинувся на подушку, уставившись у стелю відсутнім поглядом.

— Може, ти не борщу хочеш? — спокійно спитав Інженер. — Тоді я щось інше приготую.

Лисий промовчав.

Старий знову вийшов з кімнати й за хвилину повернувся

з заплічною сумкою Лисого.

— Ось твоя сумка, може, щось знадобиться, щоб ти не вставав без зайвої потреби.

Отже, він знає, що у мене там є харчі. Встиг перевірити. Може, й отруїти встиг? А Леля мовчить. Чи вона з ним заодно, чи ні? Не міг він так швидко її відшукати в лісі. Тут щось не так. Лисий навіть не уявляв, де її можна шукати. А цей дід тільки провідав про неї, тут же пішов і знайшов. Стій-стій!.. У Лисого похололо в грудях. Чого б це він раптом став розмовляти вві сні!.. Чого б це він став кликати її вві сні? Он воно що! Старий знав про неї ще раніше! І вона про нього знала. Не даремно ж вона прилетіла на цей берег! Так, так. Усе сходиться. Все докупи. Сходяться всі. От тільки поки що не зрозуміло, навіщо цей старий придумав таку безглузду історію про Інженера. Звідки він міг знати це ім'я? Лисий його нікому не називав, навіть Лелі…

І знову здогадка різонула його свідомість. Перед тим, як він загубив Лелю, вона почала розпитувати його, вивідувати, куди й по що він іде. Він тоді не піддався, хоч уже готовий був усе їй викласти. А коли це зірвалося, вона погукала цього сивого помічника. А може, це вона його помічниця? Так, швидше за все, він головний. І говорить дуже складно.

Охо-хо! Це ж скільки днів вона його морочила! Скільки небезпек пережила! Навіть життя йому рятувала. Навіщо? Що їй потрібно було? Звісно, їй потрібен секрет! Страшна таємниця Лисого. Те, по що він ішов до Руїни. Це ж вона перша тоді вимовила це слово! Він іще подумав, що вона здогадалася! Де ж там здогадалася! Вона просто знала! Знала заздалегідь! Вона все знала ще тоді, коли він утікав від їдючих жаб.

Лисий згадав жахливу картину, яку вони побачили в Лелиному селі. Не могли ж вони навмисне все це зробити… А вовкулаки?

Ні цього вони не могли передбачити. І дітей, захоплених вовкулаками, також не могли передбачити. Це випадковість, яка мало не зруйнувала їхніх планів. А коли вже вовкулаків перемогли, лишилося просто йти на південь, просто не відпускати Лисого одного. І причину вона знайшла для того дуже переконливу: якщо діти не підуть з ними, то загинуть…

Усе так ладно лягало одне до одного… Лисий вирішив удавати, що спить. Якщо він зараз їх злякає, викаже, що про все здогадався, тоді йому вже не втекти. Сил немає зовсім. Це ж треба, як підступно придумали: заморозити його! Застудити серед спекотного літа. Так, чого-чого, а хитрощів їм не позичати. Ні, не позичати, не позичати…

А от коли Микита захопив їх, тут вона і втекла. Хоча… Вона ж пропонувала йти навпростець через ліс. Якби він погодився… Хто зна, що було б, якби погодився. А як Єгор на неї дивився… Невже і він з ними в змові?! Напевне, що так. А то чого б вона дітей залишила в чужому селі, з чужими людьми?

А як же він їй вірив! Уже навіть готовий був зрадити старого Інженера — того, свого Інженера, справжнього, а не цього…

Леля й Інженер обідали. Вони їли мовчки — тільки ложки глухо стукали по мисниках. Це не штука. Після всього, що вони організували, цей фокус уже був для них, як горіхи. Підмінили мисники. Або підмінили борщ. Йому приготували в одному казанку, а собі — в іншому.

Як же він міг так довго нічого не помічати, ні про що не здогадуватися?! А у баби Яги! Як Леля швидко розібралася з реманентом, як ступа відразу її впізнала. Мала Марічка — і та миттю навчилася літати краще, ніж Лисий. Невже й вона про все знала? Та, може, й знала. А може, й ні. Це, мабуть, було надто небезпечно — довіряти малій такі секрети. Тоді як так сталося, що вона так добре вправлялася зі ступою?

А! Це дрібниці. Не варто засмічувати ними собі голову. Вона й так обертом іде. А як швидко цей Інженер здогадався, що ступа від баби Яги — це що, теж випадковість? Е, ні!..