Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
Шрифт:
— Обережністю чи хоробрістю?
— Як коли. Коли обережністю, коли хоробрістю…
— А як же він чує небезпеку?
— Не відаю… Він… Ну, наче от у небезпеки є запах чи шо… Я ше коли його перший раз побачила… Він підійшов до галявини й зачаївся. Я думала, від мене ховаєцця, а він мене взагалі не бачив. От я йому не небезпечна, то він мене й не бачив. А материнка… Він ніколи раніше материнки не бачив. Стрибунців бачив, а материнки — ні, думав, вони самі собою народжуюцця, як цуценята… І от не знає, шо то за кущ росте, а на галявину не виходиць… Як він тоді зміг утекти від них — просто чудо якесь. Їх так рясно, знаєте, материнка
З кожним Лелиним словом Лисий усе більше сердився на себе. Старий Інженер не раз попереджав його: «Ніколи й нікому не кажи про це своє вміння. Тільки ти один повинен знати про це». І ще він казав: «Ніколи й ні за яких умов не розмовляй з людьми, яких ти не знаєш». І цю заборону він порушив. І от тепер уже ці двоє все про нього знають. Не знають тільки одного: що йому треба в Руїні. Але яке це має значення, якщо він усе одно зараз прикутий до ліжка. Раз уже Леля не сидить поруч, то, мабуть, і зброї під ліжком немає. Отак: голий, беззбройний, немічний, обдурений, ошуканий, зраджений…
Від безсилля на очі навернулися сльози. Поки вони в хаті й не сплять, він нічого вдіяти не може. Ждати наступної ночі? Ні. Вже зараз так хочеться їсти… Треба їсти, бо інакше звідки ж візьмуться сили?
Згадався вчорашній борщ. Потім згадалася шинка, яку він поклав у знайдений в коморі підземників заплічний мішок. Мішок повинен бути десь тут. Якщо зброя під ліжком, то чи не там же й мішок?
Шинка вже була не зовсім свіжа — хоч у коморі вона зберігалася й холодній, але ж потім майже два дні в теплі… Її, щоправда, добряче підморозило позавчора, але ж потім знову два дні в теплій хаті… Якщо відкраяти тоненький шмат — у півпальця, то за ним буде рожеве й соковите м'ясо — ніби не свіже, але насправді цілком придатне до вжитку. Як же її дістати? Треба «прокидатися».
Раптом Лисий усвідомив, що думки про їжу геть відволікли його увагу, й він пропустив чималий шмат розмови між Інженером і Лелею.
— …там уже майже нічого придатного немає. Тому й перестали ходити. Раніше більше було. В перші кілька років після того, як люди пішли з міст, тут цих мародерів вешталося по двадцять душ на день.
— А хто такі мародери?
— Так називали тих, хто тягнув рештки цивілізації з Руїни…
— А що таке цивілізація?
— Цивілізація?.. Як же тобі пояснити… Це все те, що люди створили, — суспільство, техніка, джерела енергії, книжки… Словом, усе…
Головне, дочекатися, коли вони вийдуть з кімнати. Лисий відчував, що тепер, незважаючи на голод, у нього достатньо сил, щоб дістати з-під ліжка зброю і напнути тятиву…
Настала мить
І він дочекався.
Розмова Лелі з Інженером лишилася незакінченою. Мабуть, дівчинка так була збентежена розповіддю старого, що й запитань сформулювати не могла. Вони ще кілька хвилин посиділи мовчки, потім старий підвівся й промовив:
— Гаразд, ти ще трохи подоглядай свого друга, а я піду попораюся на городі. А як хочеш, то ходімо зі мною. Твій Лесик, здається, вже переборов хворобу. Ти тепер не дуже
— Добре, — озвалася Леля.
— Візьми он кошика — може, щось уполюємо на городі. Здається, кілька огірків уже повинно визріти.
Двері за ними зачинилися, і Лисий сів у ліжку. Одразу запаморочилося в голові, все в очах попливло. Але хлопець швидко опанував себе і зліз із ліжка. Дерев'яна підлога була прохолодною, хоча в хаті й було досить гаряче. Він обережно, пам'ятаючи попередню спробу, нахилився й зазирнув під ліжко.
Підлога під ліжком була охайно вимита. Просто перед ним лежали рядком арбалет, колчан зі стрілами, заплічний мішок і шабля, яку він навіть не одразу впізнав — вона була довша, ніж та, яку хробак затягнув під землю. Ця теж дісталася йому під землею — в Орлиному лісі — але була для нього задовга. Треба звикнути. Втім, це потім. Зараз звикати ніколи. Вони можуть будь-якої миті повернутися.
Серце шалено калатало. На скроні голосно пульсувала кров. Лисий взяв арбалет, колчан і шаблю, поклав їх на ліжко й швидко ліг сам. Головне — заскочити їх зненацька. Щоб вони не очікували, щоб не встигли підготуватися до його нападу.
Поцілити Лелю буде нелегко. Лисий знав, яка вона спритна. Тому тільки раптовість нападу може дати результат. Про Інженера він нічого не знав. Скидалося на те, що старий не дуже спритний. Він ніколи не робить швидких рухів, завжди спокійний і стриманий. Отже, спершу мала зрадниця. Зрештою, це вона — головний ворог. Інженер йому байдужий. Підступний і небезпечний, звичайно, але не більшою мірою, ніж Микита чи вовкулака. А от Леля…
Як він довіряв їй! Він майже розповів їй найголовнішу таємницю! Якоїсь миті не вистачило. Якоїсь півмиті! А як вона придурювалася. Стільки разів рятувала його. І все заради чого!
Ні! Таке не прощають.
Лисий ліг і накрився простирадлом. Під простирадло ж поклав заряджений арбалет, а поруч іще одну стрілу, щоб можна було швидко перезарядити. За спиною також під простирадлом лежала шабля. Він навіть витягнув її з піхов. Потім знову підвівся, поклав піхви назад під ліжко, щоб не одразу було помітно відсутність зброї. Трохи стягнув з матрацу простирадло, аби воно прикривало те місце, де був арбалет. І знову ліг.
Від усіх цих рухів у голові знову запаморочилося. В горлі пересохло. Це ж скільки часу він уже не пив води! Ще як Леля давала йому напитися. Цікаво, а що ж то вона йому давала? Чому він після того знову заснув і так довго спав? І вночі засинав, хоча давав собі слово триматися… Яка підступність! Стіни пливли, і стеля, здавалося, зараз перетвориться на підлогу, а він долілиць гепнеться об неї. Лисий заплющив очі. Хоча б не заснути, не втратити свідомість!
І тут же хряснули двері в сінях. Однак минуло ще кілька хвилин до того, як Інженер і Леля ввійшли до кімнати.
Лисий спробував усміхнутися їм, щоб вони нічого не запідозрили. Мабуть, усмішка вийшла дивною, бо Леля впустила кошика з огірками й кинулася до нього.
— Що з тобою? Тобі погано?
Це в неї вийшло так природно й непідробно, що Лисий розгубився і згаяв зручну мить. Зараз було б відкинути простирадло й вистрілити в неї, поки вона затуляє його від старого. Поки Інженер збагнув би, що сталося, Лисий встиг би перезарядити арбалет.
Одна помилка тягне за собою другу — подекуди ще гіршу. Так вийшло й тепер. Поки Лисий думав про те, який шанс він втратив, Леля підбігла до нього й сіла на край ліжка. Просто на арбалет.