Літа зрілості короля Генріха IV
Шрифт:
Ту обручку, що колись була впала додолу, король тепер надів па палець своїй королеві прилюдно. До неї він додав коштовні золоті весільні дарунки; а втім, йому вони коштували не більше, ніж обручка, бо він сам колись отримав їх у дарунок від міст Ліона та Бордо. Двір, звичайно, звернув увагу і на це, й ще на деякі речі, що нібито ставили під сумнів щирість його наміру. Тим часом настав карнавал, і загальні веселощі трохи пом'якшили злість, яка доти була непримиренніша. В ті дні навіть не ходили чутки, не згадувано призвісток, не лунали прокляття з уст проповідників.
Габрієль і сама спочатку аж розгубилася — стільки всього було треба приготувати для її великого дня. Вона замовила вінчальну сукню зі світло червоного оксамиту, — адже це барва королев. І вона була гаптована
А до того — ще таке складне діло, як вибір меблів для покою королев Франції в Луврі. Зроблено малюнки меблів, відхилено їх, зроблено знов; урешті вийшли звичайні крісла, тільки оббиті кармазиново-червоним шовком. Але то були королевині крісла, а тому вони здавалися дивом. Їх поставили у пані де Сурді до того часу, поки нова королева справді займе свої покої. Габрієль тим часом оселилась уже в Луврі, але зразу вибиралася звідти своїм потайним ходом, як тільки Анрі кудись від'їздив.
Той потайний хід тепер стерегли її пажі, серед них і юний Гійом. Коли вона якось увечері проходила повз нього, він дуже дивно остеріг її.
— Вельможна пані,— сказав пан де Сабле, — хоч ви, зa своєю звичкою, ходите повсюди у своєму королівському палаці, але, ради бога, уникайте невеличких сходів до мансарди в північному крилі. Там ви можете наткнутись на отруйного павука.
Наступного ж таки дня вона, йдучи сама, не знати як опинилась коло тих заказаних сходів. Хоч биття власного серця остерігало її, та вона ступила на поламані сходинки, вкриті густою пилюкою. Горішня комірчина стояла відчинена, під тьмяним даховим віконцем сидів, зігнувшись над фоліантами, якийсь дуже старий чоловік. Знов оті таємні книжки, по яких утаємничені читають людську долю… Габрієль перехилилась через поріг, далі вона не ступила — мабуть, не хотіла наражатись на свою долю, — але й назад не повернула. Старезного діда видно було тільки в напівпрофіль: обличчя аж чорне від зморщок. Він щось мурмотів, гортав сторінки, шкрябав на стіні якісь знаки.
І нарешті вголос підсумував те, що вичитав. Голос у нього виявився на диво лункий.
— Нікому цього не кажи, Біцакассере. Тепер ти один в усьому світі знаєш, що їй судилося. Вона не тільки ніколи не вийде за короля Франції. Очі її не побачать і наступного великодня. Але мовчи, Біцакассере: флорентійські мудреці бережуть свої таємниці.
Габрієль насилу дісталась до людної частини палацу. Вона зразу прийняла тих осіб, що хотіли поговорити з нею й не сподівались таких знаків ласки, які посипались на них. Але сама вона думала: «Чи він чув, що я підходила. Я просто збігла вниз по тих сходинках, але ж вони були товсто вкриті пилюкою».
Вона більш не хотіла піддаватися страхові й вірити ошуканцям. Наступний великдень — але ж він уже ось-ось, і її велика година вже не підвладна зорям: вона вже почалася. Коли вона вранці встає, сорочку їй подають вельможні дами; скоро на це матимуть право тільки герцогині. Принцеси з Лотарінзького дому допомагають їй одягатись. Найвідданіша з усіх, мадемуазель де Гіз, зачісує її. За столом позад неї стоять охоронці самого короля. За його наказом, пан де Фронтенак, супроводячи її у виїздах, бере з собою подвійну охорону. Що може статися з нею?
То була її найвеличніша пора. А найщасливіша? Та вже минула, вона була тоді, коли він їй написав: «Такої вірності, як моя, ще світ не бачив». Коли він звертався до неї: «Янголе мій прекрасний», — і називав її своєю caмодержицею. Тривала вона сім днів.
Тепер король виливав свої почуття в діях, квапливих і рішучих. Він убезпечував майбутнє матері й дитини від усіх можливих небезпек. Коли його самого не стане, то хай хтось інший має достатню могутність,
Бірон отримав нові титули й маєтки. Брат Габрієлі [82] , відважний вояк на ім'я Аннібал, щиро відданий сестрі, мав допомагати маршалові, коли доведеться захищати королеву чи обстоювати право її сина Цезаря на трон. Крім того, король мав намір одружити Аннібала з мадемуазель де Гіз, уже підтоптаною красунею, через своє минуле небажаною для женихів з монарших родів. Зате Габрієль таким чином порідниться з домом Гізів. Чого ще бракувало для її безпеки? Принцеси крові пообіцяли королю, що стоятимуть за неї. На її бік став і незалежний владар, герцог Савойський [83] , бо його сподобили високої честі — віддати дочку за спадкоємця французької корони. Правда, юний Цезар був уже заручений, але за нинішніх обставин мадемуазель де Меркер була йому нерівня. Для відшкодування її заручили з юним Конде — одинадцятирічним принцом з Бурбонського дому, єдиним, хто, за людським розсудом, міг стати небезпечним для сина Габрієлі. Король думав навіть, чи не зробити з можливого претендента на трон священика. «Кардинал, дуже багатий — а моїй Габрієлі й моєму плем'ю не буде чого боятись», — так думав Анрі.
82
Брат Габрієлі…– Франсуа Аннібал, маркіз Кеврськвй, герцог д'Естре (1573–1670), французький маршал. За своє довге життя був військовим і дипломатом, займав високі посади при синові, а також при онукові Генріха IV — Людовіках XIII і XIV.
83
Герцог Савойський Карл-Еммануїл Великий (1562–1603) — в 1588 р. виступив претендентом на французький престол, конкуруючи зі своїм родичем Генріхом Наваррським.
Тим часом і до нього дійшло лихе пророцтво флорентійського мага, але він його в одне вухо впустив, а в друге випустив. Він діє і, якби долю можна було спинити, відвернув би все. Через два роки Бірон його зрадить і позбудеться голови, — це буде більше горе для короля, ніж для самого змовника. Всього два місяці — й де Габрієль?
Про чаклуна Біцакассера розповіла Габрієлі мадемуазель де Гіз, коли заплітала їй коси. Габрієль не злякалась, вона повторила те, що казав Анрі про астрологів: вони брехатимуть доти, поки нарешті вгадають правду, її доля не має нічого спільного з якимось старезним дідуганом, що все ж таки не зумів зберегти свої відкриття для себе. Її доля лежить відкрито на дужій долоні її владаря. Вона в безпеці, бо вона з ним: куди він, туди й вона.
Це було слушне вдень. Якби ж то не ніч із її снами! Однієї ночі, коли вона лежала в ліжку королев, а поруч неї лежав її коханий, і їх оточували всі мури Луврського палацу, на неї наринув страшний вогонь, що мало не пожер її. Вона прокинулась, від її стогону прокинувся й коханий — і він також побачив уві сні той самий вогонь і перелякався ще дужче через те, що був безсилий урятувати її. Обоє сіли в ліжку, обнявши одне одного. Те, що вони говорили, розрада, якої вони шукали, і жах, що стрясав їх — усе це було не дуже важливе. Їх обох до дна душі пройняв подив, що їхнє щастя, певно, скінчилось, минулося. Стільки зроблено, стільки підготовано й відвернуто — і всю штучну споруду безпеки й спокою розвалив один сон.