Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові
Шрифт:
В одной московской школе
Училась Егорова Оля,
Оля была комсомолкой,
Умной была и бойкой.
Белый воротник, манжеты
Всегда накрахмалены и надеты.
Выучен Пушкин, Некрасов,
Ученица лучшая в классе.
Только директор не знал,
И даже отец не подозревал,
Что только наступит ночь —
Как сразу меняется дочь.
Она надевает короткую юбку,
Ярко красит пухлую губку,
Идет под Интурист
Зарабатывать
Давали в валюте Оле,
Но узнали про это в школе.
Позор ей и экзекуция!
Комсомолка — и вдруг проституция!!!
Нужно комсомолкой быть утром,
днем й ночью!
Нужно партию любить, Оля,
это точно!
Після врочистого декламування цього вірша Еріці було скрутно, її цькували усі: мати, яку терміново
викликали до школи, вчителі (особливо обурювалася вчителька російської мови та літератури), директор, одна особа з таємничого «райвно», а також піонерські лідери та комсомольське керівництво школи. «Як ти
взагалі додумалася таке написати?» — крізь сміх спитала я в Еріки. «Не знаю, — відверто відповіла вона. —
Коли я його написала, мені здалося, що в мене вийшло щось близьке до шедевру. Дуже близьке. Щось таке, як писав Володимир Маяковський, соціальне гостре. І я пишалася цим віршем. Але після скандалу
припинила свої творчі муки». — «Жаль. Щось у тому віршику було. Тобі варто продовжувати писати, вдосконалюватись», — сказала я. Еріка пообіцяла подумати над цим. Я їй нагадала, що обіцянки-цяцянки.
«Але ми трохи відволіклися. То що ти розставила на підвіконні?»
«Розумієш, Міро, у мене змалечку хворі нирки, тому я мушу вживати деяких профілактичних заходів». —
«Ти принесла до хати профілактичні заходи?» Мене чомусь злякали слова «профілактичні заходи», п'ять
профілактичних заходів на моєму підвіконні — це наче жахливий сон. «Певною мірою», — сказала Еріка. І
почала співати: «И Родина щедро поила меня березовым соком, березовым соком». — «Щось не розумію»,
— сказала я. Еріка зробила ще одну спробу, наче змінила платівку. «Я в весеннем лесу пил березовый сок, с
ненаглядной певуньей в стогу ночевал. Ну??? — вимогливо звернулася вона до мене. — Хвилина пішла!»
Втім, не буду вдаватися до тортур. Це — березовий сік, я мушу його пити, до речі, він корисний для всіх, ти
також можеш його пити. — Еріка трохи замислилася. — Навіть Рудий може його пити, хоч я не впевнена, що це йому допоможе». — «То тепер у нас наставлено банок з березовим соком?» — я вимагала уточнень.
«Еге ж. П'ять банок, я купила його у селян ще навесні, він зберігався в одному місці, а зараз я вирішила, що
він тут нікому не завадить». «Авжеж, не завадить», — сказала
на п'ять банок з березовим соком, що примостилися на його улюбленому кухонному підвіконні. Думаю, він
розлютиться. Думаю, що він ще й як розлютиться!
Увечері нам зателефонувала мама. «Привіт, повітруля! Ну, скажи мені, ти вже з кимось зустрічаєшся? А
Рудий? Він з кимось почав зустрічатися?» Мама була в своєму репертуарі. Завжди розпитує про таке.
Традиційне перше запитання. Мама цим розігрівається. Цікаво, як би мама відреагувала на те, що з нами
живе Еріка. Кому б вона її приписала: мені чи Рудому? Що б їй здалося природнішим: те, що я лесбіянка, чи
те, що Рудий зустрічається із шльондрою. Щось мені підказує, що мама може повірити геть усьому, краще її
не перевіряти, а то накличеш на свою дупу пригод. Я відповіла, що Рудий сумує за Едні, тому ні з ким не
зустрічається, а зараз він на роботі, знімає якийсь серіал про правоохоронні органи. А якби був удома, то із
задоволенням відповів би мамі на всі запитання. Щодо себе я обмежилася словами: «У мене нічого нового».
Мама сказала, що, на її думку, вона заслуговує на більшу відвертість. «Я ж ваша мати, я маю знати про вас
усе». Якраз сьогодні я думала про межі саме цього «усе». Втім, мама продовжувала говорити. «Ти стаєш
замкнутою, доню. Ти як замкнута система для мене. До речі, ви не купили цуцика?» Мама вміє загнати
людину в глухий кут. «Кого-кого?» — перепитала я. «Буцімто зв'язок нормальний. — Мама стала дмухати в
слухавку. — Ти мене що, погано чуєш? У тебе псується слух?» Мама любить трагедії. «Ні, я почула про
цуцика, ти питала щось про цуцика?» — «Так, — поважно сказала мама. — Я справді питала про цуцика.
Добре, що ти нормально чуєш». — «Я не зрозуміла, якого дідька ти питала про цуцика, тому не відразу
відреагувала», — виправдовувалася я. «Що за простонародні вислови? Слідкуй за мовою, дитино, в тебе
інтелігентні батьки. В неї інтелігентні батьки, а вона використовує такі слова, як «дідько». Сором який!» —
«Я більше не буду», — сказала я. Ненавиджу сперечатися з мамою.
«Про цуцика я бачила сон. Наче ви підібрали десь цуцика, чи купили, не пам'ятаю. Так от. Ви думали, що
цей цуцик — дівчинка, а воно насправді — хлопчик. І ви були дуже здивовані, ти начебто зраділа, а от
Рудий зніяковів чомусь». — «Нісенітниця якась», — промайнуло в моїй голові. «А я уві сні вам кажу: «Діти, навіщо ви купили цуцика, він же зжере нашу морську свинку, ви про неї подумали?» Я забухикала, щоб не