Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики
Шрифт:
Трохи згодом, у приклубній майстерні, заваленій портретами членів Політбюро, я намагався згадувати їхні прізвища. В армії ми мусили знати їх напам'ять, щоб якимось дивом відрізняти їхні однаково людяні добрі обличчя. Але як відрізнити Воронова від Капітанова? Устинова від Тихонова? Громика від Кунаєва? Або — ще складніше — як упізнати Воротникова в Соломенцеві? Як відрізнити ідеальне від ідеального? Позитивне від позитивного? Досконале від гармонійного? Хороше від ще кращого?
Місто Ікс померло через неспроможність відповісти на ці запитання. Людина Гармонійна не витримала власного прогресу і задихнулася від щастя.
P. S.
З
ЇГЛАВА, 2009
З літерою Ї майже така ж історія, що й з И. Для неї слід шукати якусь виняткову оказію. Недаремно ж вона в абетці ще й тринадцята.
Справу врятувала Чехія. Мабуть, це була віддяка за всі дифірамби всім димінутивам чеської мови, що їх я проспівав у «Таємниці».
Отже, Їглава.
Ми з Пат підібралися до неї страшенно близько. Не виключаю і що саме заради неї ми й помандрували до Праги. Нам залишалося здолати ще якісь лише 111 (sic!) кілометрів прямою лінією. Щоправда, прямі лінії існують лише в нашій зіпсутій шкільною геометрією уяві. Тобто йшлося радше про більш як тригодинну подорож (в один бік) чеським потягом. І ми вагалися.
О Їглаво, як близько були ми від тебе! Від срібних твоїх копалень, Їглаво, від річок твоїх, так само Їглави та Їглавки! Від єврейського цвинтаря, де спочивають батьки Ґустава Малера! Від моравського діалекту з усіма його димінутивами!
У неділю вранці ще зберігався шанс. «І що ви робите завтра?» — спитала Власта, чеська поетка. «Їдемо до Їглави, — твердо сказав я, після чого про всяк випадок завагався. — Варто її побачити?». «Можливо, — без ентузіазму відповіла Власта. — Усе, що я знаю: там є велика психлікарня».
«Тобі вистачить і цього», — сказала Пат.
ЙОРК, НОВИЙ, 1998
Длинний загинув одного з тих днів, коли я вперше прослуховував записи, що стали згодом «Таємницею». Тобто він уже ніколи не прочитає в ній про себе і нас усіх. Смерть настала у воді, проте не через утоплення. Можливо, серце не витримало кількадобової пиятики, і стрибок з розгону в холодну водойму виявився останнім перебором. За словами Індри (хай у цій книжці вона зоветься так), це скоїлося в горах штату Нью-Йорк, однойменного з містом, про яке я зараз писатиму. Длинний перебував там на відпочинку в якомусь цілком не знаному Індрі товаристві. Єдиним винятком у Незнаному могла бути його подруга-росіянка, що з нею він то розходився, то знову сходився протягом кількох останніх років.
Потім його кремували.
Потім їхня, Індри та Длинного, дочка Юна повезла урну з батьковим попелом у село X. Чорнобаївського району Черкаської області. Бо де ж іще бути батьковим решткам, як не на батьківщині? На те вона й батьківщина, чи то пак домовина.
Перед самим паспортним контролем у Борисполі Юна випустила урну з рук. Ясна
Така от прелюдія.
Тепер уже справді про Нью-Йорк.
Утім, не про весь, а про його найголовніший компонент — Мангеттен. Я свідомий того, що оминаючи все інше (ну хоч би Бронкс, Квінс і Бруклін), я його, Нью-Йорк, сильно зменшую. Проте без Мангеттена він зменшився б куди жорстокіше. Та його просто не стало б!
Мангеттен — це особлива краса, досконала баскетбольна гра в пас між ландшафтом та архітектурою. Його місцезнаходження цілком фантастичне: витягнута смуга дещо скелястої землі поміж двох потужних річок на їхньому завершенні, тобто при самому впадінні одна до одної, а відтак і до океану. І Сентрал Парк у самому центрі цього творива — чиста репліка живої природи.
Розтяжку Мангеттена в усій його щільності та красі тепер, після падіння Близнюків, уже не побачити. Для мене, зокрема, цей вид утрачений назавжди. Я не встиг. Поки Близнюки стояли, я не здогадався ним захлинутися.
У мого друга Длинного з приводу Мангеттена існувала власна візія. Длинний казав так: «Своїми обрисами Мангеттен разюче нагадує чоловічий статевий член, повернутий у бік материкової Америки. При бажанні — а воно в нього завжди знайдеться — він ґвалтує не тільки її, а й Решту Світу».
З візією Длинного можна погодитися, лише розглядаючи Мангеттен на дуже маломасштабній мапі. На мапі міста Нью-Йорка це справді монстр. Але на мапі всього штату — вже тільки невинний дитячий пісюн. А на мапі всього Східного узбережжя США — всього лише так званий медичний прищик. На мапі ж усього континенту, не кажучи про Решту Світу — щось цілком невидиме, безконечно мала цятка. Який уже там член-ґвалтіник! Геометрична умовна точка, не більше.
Щоб вірити Длинному, візьмімо до уваги тільки і винятково мапу міста Нью-Йорка. Домовмося, що інших мап тимчасово не існує.
Домовмося також про Бродвей. Зведімо все фактично до нього і тільки до нього. Усі інші топоніми цікавлять нас лише у своїх співвідношеннях із цією прадавньою індіанською стежкою, що єдина дозволяє собі звиватися у рівномірно-правильно розкресленому мангеттенському просторі.
Длинний мешкав на Аппер Вест Сайд. Не знаю, скільки це його коштувало — винаймати двокімнатне помешкання в гарному старому будинку з так званих brownstones, тобто з модного на зламі століть і типового для Аппер Вест Сайд червоного пісковика. Усі довідники одностайні в тому, що цю частину Західного Мангеттену поміж 59-ю та 107-ю вулицями заселяють переважно багатії середнього класу та — увага! — цілком уже вищі верстви. Длинний, ясна річ, не міг належати ані до перших, ані тим більше до других. Будемо вважати, що йому щастило, і після розлучення з Індрою він зберіг за собою дуже хороше житло у безпосередній близькості від Бродвею та Сентрал Парку.