Леся Українка
Шрифт:
Протягом двох років (1918—1920) Ольга Петрівна Косач, мати Лесі Українки, перебуваючи у Гадячому, не мала ніякого зв'язку з дочками Ізидорою та Ольгою, не знала про них нічого, а вони – про неї. У 1920 році Олену Пчілку заарештували. Це сталося через виступ Ольги Петрівни на селянській конференції, що проходила навесні в народному домі Гадячого. Учасники відверто виступали проти загарбницької політики більшовиків. На цьому селянському з'їзді з палкою промовою і виступила Олена Пчілка, яка звикла завжди відверто висловлювати свою думку, не стримуючись і не звертаючи уваги на обставини. Невдовзі ув'язнену відпустили, але вона, боячись повторного арешту, щоночі ховалась у кущах свого садка і лише після приїзду
У 1920 році О. П. Косач поспішно виїхала з Гадячого, а через рік, повернувшися туди з дочкою Ізидорою, не змогла забрати навіть найдорожчих родинних реліквій: усі будівлі її садиби й речі в них були націоналізовані. В одному з будинків нова влада нашвидкуруч відкрила музей Михайла Драгоманова. Упродовж двох років (1924—1926) Ольга Петрівна писала листи у відповідні інстанції з проханням повернути дорогі реліквії, які не мали жодного стосунку до М. Драгоманова, – родинний альбом із фотознімками, подарований на її ювілей 1901 року, олійний портрет батька, портрет померлого сина Михайла, листування з чоловіком, дітьми, родичами і знайомими, дві старовинні англійські гравюри, що дістались у спадок від матері, чорнильницю з уральського каміння – пам'ятку про сина, малюнки дітей, меблі та інше. Навіть капелюшки її дочок стали «експонатами» музею М. Драгоманова. Не повернули жодної речі, а її маєток Зелений Гай знищили.
17 серпня 1929 року до немічної, хворої письменниці прийшли агенти ДПУ з ордером на «право обшуку й арешту». Однак вісімдесятилітня арештантка не могла без сторонньої допомоги піднятися з постелі. Доля дала їй шанс померти на своєму ліжку, а не на тюремних нарах. Майже через рік, 6 жовтня 1930 року, вона відійшла у вічність. Скромно, без промов, провели в останню путь берегиню роду Косачів-Драгоманових. Лише Михайло Грушевський не зміг мовчки кинути грудку землі на її могилу і промовив традиційне: «Вічна пам'ять Тобі на рідній землі». Ховали матір дочки Ольга та Ізидора.
Михайла Васильовича Кривинюка ув'язнили у вересні 1929 року, тобто майже одразу після «візиту» до Олени Пчілки. Колишнього учасника соціал-демократичних гуртків в Україні, переслідуваного царатом за революційну діяльність, виключеного без права поновлення з Київського університету за участь у студентських організаціях, звинуватили у ворожій діяльності. У травні 1930 року він був звільнений з Харківської в'язниці, де відбував термін до судового процесу. Засуджений на три роки суворої ізоляції умовно, він не міг ні поновитись на попередній посаді редактора в Інституті української мови, ані знайти працю за фахом.
Чоловіка наймолодшої дочки Ізидори Юрія Борисова заарештували 14 жовтня 1930 року. Його звинуватили в неправдивому свідченні про військову службу, яке він дав під час допитів у ДПУ, за що відбув чотирирічне заслання у Вологодській області. Повернувшись із заслання восени 1934 року, він недовго лишався на волі. У березні 1938 року вдруге був ув'язнений НКВС за тими ж таки звинуваченнями, що й у 1930 році; загинув у північних концтаборах під час їх евакуації перед наступом німців у 1941 році.
Ізидора Косач-Борисова, наймолодша Лесина сестра, була заарештована 10 вересня 1937 року за «контрреволюційну діяльність». У січні 1938 року її перевели з
Климента Васильовича Квітку, Лесиного чоловіка, у лютому 1933 року заарештували за участь у контрреволюційній діяльності. Його «контрреволюція» полягала в опрацюванні юридичної української термінології в роки Української державності. Після допитів К. Квітку звільнили, і він переїхав до Москви, де його ще у вересні 1932 року призначили керівником етнографічного відділу Московської державної консерваторії. Відтоді й до кінця життя він працював там професором. За свою працю був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» й медалями.
Жертвами терору стали також двоюрідні брати Лесі Українки. Юрій Тесленко-Приходько був заарештований у 1937 році й помер на засланні в Котласі. Павла Шимановського розстріляли чорносотенці у Мглині в 1919 році.
Друга світова війна принесла родині нові страждання й випробування. За тиждень до початку війни Михайло Васильович Кривинюк поїхав до Москви до К. В. Квітки в справі отримання його частки архіву Лесі Українки. Звідти разом зі старшим сином Михайлом поїхав до Свердловська, де той працював старшим інженером Уральського проектного відділу Союзтранспортпроекту. Через тиждень розпочалася війна. Літній, хворий, самотній Михайло Васильович тяжко виживав в умовах воєнного лихоліття. Трагічна випадковість обірвала його життя – 1 вересня 1944 року він загинув під колесами паровоза, сигналу якого не почув. У 1945 році син Михайло повернувся до Свердловська, та місця захоронения батька знайти не вдалося.
Меншого сина Василя Михайловича Кривинюка, мобілізованого на фінську війну, на початку війни перекинули до Мозирської військової частини (Білорусія). У перший місяць боїв він потрапив до німецького полону, з якого йому вдалося втекти. 15 жовтня 1941 року він дістався до Києва. Яка доля спіткала б його як полоненого, відомо. Хвилюючись за сина, знаючи, що його чекає, Ольга, а разом з нею й Ізидора, восени 1943 року виїхали на Захід. Шлях Ольги проліг через Львів, Прагу до таборів біженців у Німеччині. Ізидорина путь із дочкою Олесею й маленькими онуками Михайлом та Олею простелилася значно складніше: через Львів, Криницю, Відень, табори для біженців у Німеччині аж до США.
Навесні 1944 року Ольга Косач-Кривинюк із сином були уже в Празі, де жила сестра Оксана Шимановська і де з'явилася можливість завершити працю над укладанням «Хронології життя і творчости Лесі Українки». Та завершальну крапку в літописі Лесиного життя Ольга Петрівна поставила у Німеччині 16 липня 1945 року. У Празі вона зустріла останній рік свого життя, надіславши привітання Ізидорі, яка була вже у Відні. З просуванням Червоної армії на Захід,Ользі Косач-Кривинюк довелося залишити й Прагу.