Lux perpetua
Шрифт:
— Плауен не досить далеко? Ми не залишимося тут?
— Ні, — Ютта здригнулася від якогось раптового невиразного передчуття. — Не залишаймося тут. Вероніко. Будь ласка.
— Твоя воля, твоє рішення. Буде видно, чи правильне.
На засніженому полі колись стояло село, чорні квадрати випаленої землі та рештки глиняних коминів, які стирчали з них, показували, де колись були розташовані хати і сараї. На окраїні пожарища сиділо кілька обдертих селян, різного віку і статі.
Сиділи застигло, як манекени, як придорожні святі. Їхні очі були невидющі та порожні.
— Паскудна
— Я за, — кивнув Шарлей. — Ненавиджу срати на морозі.
160
Зла війна (нім.).
— Дивися! — закричала Вероніка. — Що це таке?
— Де?
Вероніка під'їхала до каплички, здерла прибитий до неї листочок.
— Кинь оком.
— Fratres et sorores in fide [161] , трам-там-там, — прочитала Ютта. — Не вірте попам і панам… Відмовтеся коритися вашому королеві Сигізмундові, бо це не король, а негідник і desolator Christi fidelium, non exstirpator heresum, sed spoliator ecclesiarum omnium, non consolator, sed depredator monachorum et virginum, non protector, sed oppressor viduarum et orphanorum omnium [162] … Це гуситська листівка, я вже такі бачила. Вона адресована тим, котрі вміють читати, і тому латиною.
161
Брати і сестри у вірі (лат).
162
Відступник Христової віри, не викорінювач ересі, а розкрадач усіх церков, не утішитель. а грабіжник ченців і дів. не захисник, а гнобитель усіх вдів і сиріт (лат.).
— У цих місцях, — з притиском промовила Вероніка, — як видно, нишпорять гуситські емісари. Якщо ми натрапимо на такого…
— Ну звісно, — здогадалася Ютта. — Емісар повинен знати Рейневана, мав про нього принаймні чути. Якщо ми попросимо, приведе нас до гуситських командирів, убереже від зловмисників… Тільки-от де його шукати?
— Там, де є люди. У місті.
Сховане в мальовничій улоговині серед мальовничих пагорбів місто Байройт ще здаля здавалося мальовничою оазою спокою. І дійсно нею було. Брами хоч і під вартою, але відчинені, громад утікачів ніхто ані не зупиняв, ані не перевіряв. А якщо і перевіряли, то не надто. Дівчата без жодних перешкод добралися спочатку під ратушу, а потім під парафіяльний костел Святої Марії Магдалини.
— Якщо ми навіть не знайдемо в Байройті гуситського емісара, — зітхнула Вероніка, прокладаючи собі та Ютті дорогу крізь натовп, — то залишимося. Поглянь, скільки людей шукають тут притулку. Мені набридло поневірятися битими шляхами, з мене досить. Я голодна, змерзла, брудна і невиспана. І взагалі — хочу додому.
— Я теж. Не скигли.
— Кажу
— Якраз і знайшли. Певно, тебе справді надихнула твоя свята патронка. Поглянь.
На одному з возів, що перегороджували невелику площу, стояв чоловік у кабаті з вирізаною зубчиками баскою і в голіардському каптурі, з-під якого стирчали пасма сивого волосся. Віз оточував чималий натовп людей, серед них переважала біднота: челядники, жебраки, каліки, проститутки, люмпени та інші міські pauperes [163] , а також волоцюги, прочани, вагабонди, загалом галаслива, зухвала і відразлива зграя.
Голіард у каптурі виступав, привертаючи до себе увагу юрми тим, що підвищував голос і розмахував руками.
163
Бідняки (лат.).
— Багато грубої і великої брехні мовиться про правовірних чехів,{50} — горлав він. — Що вони буцімто вбивають і грабують. Це брехня! Вони тільки захищають себе в рамках самооборони, убивають у бою тих, хто вторгається до них із заміром знищити. Тоді вони обороняються, захищають свою віру, свої домівки, своїх жінок і дітей. І кожен, хто на них посягне, зазнає шкоди. Але вони палко прагнуть, щоби між вами і нами припинилися ці бої і вбивства, і кровопролиття, щоб настала божа і свята злагода. Знайте, що чехи закликають князів, панів і всі імператорські міста зійтися на мирних переговорах, аби покласти край негідному кровопролиттю. Та не хочуть ваші князі, пани та прелати відкласти убік свою пиху та чванливість! То ж бо не їхня кров, а ваша проливається!
— Добре каже! — крикнув хтось із юрми. — Правильно каже! Геть панів! Геть попів!
— Де ваш король? Де князі? Втекли, а вас залишили напризволяще! І ви за них хочете воювати? Дати себе вбити за їхні багатства та привілеї? Люди добрі, жителі Байройта! Здайте місто! Чехи вам не вороги…
— Брешеш, безбожний єретику! — крикнув з натовпу чернець в августинській рясі. — Брешеш як собака!
— Люди! — завторив йому хтось із mediocres, міських салогубів середнього класу. — Не слухайте його, продажного! Хапайте його…
Натовп завирував. Були й інші, що підхопили заклики ченця та салогуба, але бідняки їх перекричали, відіпхнули, не шкодуючи костурів, кийків, палиць, кулаків та ліктів. Площа швидко повернулася під владу пролетаріату.
— Ви бачили, — відновив промову емісар, — як мені хотіли закрити рота? Як-то правда попам очі коле? Вони вам теревенять про покору до Церкви та влади! Вони називають чехів єретиками? Та чи є більша єресь, ніж перекручувати Слово Боже на влас ний штиб? А якраз це ж і роблять прелати, спотворюючи слово Христове. Хіба ні? Може, заперечите, монахи?
— Не заперечать! Це правда! Правда!
На площу з тупотом і гупанням ввірвалися піші алебардники, зацокотіли по бруківці копита кінних. Чернь захвилювалася і здійняла крик. Голіард зникнув з возу, наче його вітром здуло.
— Туди, туди, — видивилась його Вероніка. — За ним, швидко…
Емісар нахильці прошмигнув за возами, сховався в провулку. Вони вбігли за ним.
Він чекав на них, сховавшись за рогом. Схопив Ютту за плече і припер до стіни, приставивши ніж до горла. Вероніка здавлено скрикнула, її душив ззаду другий, у сірій опанчі, який мовби з-під землі виріс за її спиною.