Lux perpetua
Шрифт:
Він дивився на неї з висоти сідла своїми пташиними очима. Жорстоко усміхався.
— Давно не бачилися, — в'їдливо сказав він. — Рік з гаком минуло від нашої зустрічі в Білому Костелі. Я скучив. Ану, беріть її.
Двоє Вершників, грубо шарпнувши, підняли її з землі. Вони були без шоломів, вона бачила їхні обличчя, бліді, сріблясті, наче у прокажених, підведені синцями, і безпам'ятні очі, покриті пі ною губи. Раптом вона злякалася. З вражаючою певністю, з достеменним передчуттям, що цього разу не викрутиться.
Її затягли під стіну покинутого сараю. Тут уже чекав Грелленорт. І світловолоса дівчина з блакитними
— У мене були щодо тебе інші плани, — повідомив Грелленорт. — Я хотів забрати тебе до Вроцлава. А схопивши твого полюбовника, Рейнмара Беляву, я збирався насильно годувати його шматками тіла, які в нього на очах вирізав би з тебе, з щоразу різних місць. Припікаючи рани, це вдалося би розтягнути в часі на принаймні кільканадцять днів, а закінчити я планував твоїми внутрішніми органами. Але час не на моєму боці, історія не на моєму боці, світ обернувся несподіваним чином. Тому тут і тепер нам доведеться попрощатися. Тут я тебе залишу.
Двоє Вершників схопили Ютту за руки і плечі, підняли так. що вона повисла, ледве торкаючись землі пальцями ніг. Дус фон Пак роздерла їй куртку і сорочку, оголила шию, схопила ззаду за волосся. Стінолаз наблизився, витягнув з-під плаща продовгувату пласку коробочку. Ютта зі страху мало не непритомніла, зі стиснутого жахом горла не могла видобути ні звуку. Але коли побачила, що саме Стінолаз виймає з коробочки, крикнула. Крикнула страшним голосом і почала сіпатися в руках, які її тримали.
Предметом, який вийняв Стінолаз, була засушена лапка. Маленька, як ручка дитини, але з абсолютно не по-людськи довгими пальцями, озброєними гачкуватими пазурами. Уся суха шкіра лапки була всіяна дірками, котрі нагадували маленькі кротовини. Це були сліди від личинок мух, які завелися у гниючій тканині та дощенту її виїли, залишивши обтягнуту сухою шкірою й обтягнуту сухожиллями кістку. Хоч вона й була засушена, але досі огидно тхнула гнилизною.
Стінолаз підійшов. Ютта з усіх сил хотіла знепритомніти. Але не могла. Дивилася, мов загіпнотизована.
— Per nomen Baal-Zevuv, dominus scatophagum, — Стінолаз підняв лапу і наблизив її до її обличчя. — Per nomen Kuthulu, Tsadogua et Azzabue! Per effusionem sanguinis!
Він дряпнув її в шию сухим пазуром. До крові. Вона хотіла кричати, але зуміла лише прохрипіти. Він дряпнув її ще раз. І ще раз.
— Іа! Азіф!
Почувся дивний шиплячий шурхіт, шелест і цвіркотіння, ніби від сотень комах і їхніх крилець. Навіть декотрі з-поміж Чорних Вершників нажахано сахнулися назад. Стінолаз підніс лапку до лиця Ютти.
— Adiungat Yersinia tibi pestilentiam [165] !
На його знак її пустили. Вона впала м'яко, зовсім безсила. А за мить скорчилася у спазмах. Ютта блювала.
Він дивився на неї якийсь час. Потім махнув рукою своїм.
— Звершилося, — сказав. — їдьмо… Що там відбувається?
— Гусити! — Один із Вершників галопом над'їхав з боку плотів. — Великий загін! Уже близько!
— Ховайтеся, — Стінолаз показав на стодоли та сараї. — Перечекаємо. Пильнуйте, щоб кінь не заіржав.
165
Перекручені слова з Поет. 28:21: «Adiungat Dominus tibi pestilentiam» — «Приліпить Господь
Повіяв вітер, вітряк на горбку заскрипів, закрутив крилами.
Dietky, Bohu zpievajme Jemu cest, chv'alu vzdavajme..
Дорогою біля покинутого села тягнувся зі співом кінний загін, дві з половиною сотні озброєних з Чашами на панцирах. На чолі їхав Ян Змрзлік зі Свойшина, пан на замку Орлік, у повному обладунку і в яці, прикрашеній гербом — трьома червленими поясами у срібному полі.
— Село, — показав Фріцольд фон Варте, найманець, гельвет з кантону Тургау. — І вітряк на горбі. Підпалити?
— Ні, — вирішив Змрзлік. — Не варто димом показувати, де ми. На майдані журавель, тож напоїмо коней. А потім вирушаємо на Бамберг.
Гусити не поспішали, минули добрі дві години, перш ніж вони покинули майдан. Врешті-решт запанувала тиша. Назовні часом повівав вітер, посвистував у щілинах комори. Часом порипували крила вітряка на горбі.
— Певно, вже поїхали, — вирішив Стінолаз. — Виходимо і забираємося звідси.
Один із Вершників відчинив ворота. Щоби подивитися прямо в дуло празької рушниці.
— Слава Йсу, — привітав його Шарлей. І випалив йому просто межи очі.
На звук пострілу зі стодоли вилетіли ще двоє спішених Вершників. Один поліг відразу, стріла з Рейневанового арбалета влучила йому в око крізь оглядову щілину шолома. Другого Самсон лупнув гудендагом з такою силою, що салад увігнувся і тріснув, як шкаралупа яйця.
Велет увірвався у стодолу, вимахуючи обкованою палицею. Вершники відступили перед ним, втекли під стіни. Але ненадовго: їх усе ще було п'ятеро, а він — тільки один. Зблиснули мечі та корди.
Самсон тим часом обхопив стовп, що підтримував зруб дахового перекриття. На його чолі надулися жили, коли він смикнув за стовп, могутньо, немов справжній Самсон. І як справжній Самсон повалив колони храму Даґона в Ґазі, так Самсон Медок виламав і повалив стовп стодоли. Бантина зламалася зі страшним тріском, як прутики, тріснули балки дахового перекриття. І все перекриття, все піддашшя разом з дахом, вся величезна вага старої деревини, усе це, немов храм Даґона на филистимлян, повалилося на Чорних Вершників, придавило і роздушило їх так, що вони навіть не встигли розкричатися.
Тільки одна нога стирчала з-під купи балок, одна нога в чорному наголіннику і чорному сабатоні. Стирчала і здригалася.
Самсон важко дихав, не в стані вичавити з себе ні звуку. Він тільки сіпнув Рейневана за плече.
Залишалася ще робота, яку треба було зробити.
Чорні Вершники пхалися у ворота комори. Рікса поклала одного, всадивши в нього дві кулі з самопалів, які подавав Тибальд. Але інші вирвалися на майдан, а за ними, вже на конях, вилетів Стінолаз із рештою. Один з коней тут же став дибки і повалився, Рейневан уже був на полі бою зі своїм мисливським арбалетом. Другого коня застрелив з гандканони Тибальд, причому сам мало не загинув: один із Вершників заїхав йому навперейми і вже був здіймав меча, коли запущений Самсоном гудендаг змів його із сідла. Тибальд яструбом кинувся на лежачого і всадив йому корд під горжет. Рікса тим часом заколола другого лежачого.