Lux perpetua
Шрифт:
Кіт, що лежав на черепах, зашипів. Очі чарівниці запалали лиховісним вогнем.
— Тому тільки як виняток, — тихо промовила вона, — я сьогодні трошки допоможу долі. І хоча твоє бажання, Електро, сповнене зла, я виконаю його. Простягни руку. Ось я даю тобі…
Рудоволоса чарівниця шептала, Електра слухала, схиливши голову. Вогонь пригас, казанок ще булькав, шипіло, бризкаючи на жар, вариво.
Кіт занявчав.
— А тепер ідіть собі вже, — наказала bona femina. — Слава Всебогині! Ага, не забудьте: рекламацій не приймаємо!
— Не їж так похапцем, — дорікнув Шарлей. — Тобі зашкодить.
Рейневан підняв голову з-над миски, яку
— Як? — раптом запитав з повним ротом Рейневан. — У який спосіб…
Шарлей зітхнув.
— Після нашого розставання я довго не знав, що з тобою відбувається. Про Ченстохову я чув, звісно, всі чули. Але звідки я міг знати, що ти там був? І що тебе посадили? Одним словом: свободою ти завдячуєш Ріксі. Її відомостям і зв'язкам.
— Проте це все-таки ти… — Рейневан відклав ложку. — Це ти видобув мене з Лельова.
— Для того і є друзі. Стримайся трохи з їжею. Ніхто в тебе цього їдла не забере.
Рейневан подивився на нього, примружуючи очі, які були загноєні та сльозилися. Очні яблука були налиті кров'ю і покриті густою сіткою червоних жилок, він явно страждав також і від світлобоязні.
— Мені потрібен цирульник, — Рейневан наче читав думки. — Або аптека. Якийсь медикамент від запалення кон'юнктиви. Очанка, алое, faeniculum або herba sancta [208] … Але спершу я щось з'їм, я мушу щось з'їсти. А ти розповідай.
— Що?
— Розповідай, — Рейневан потягнувся через стіл по білу ковбасу, яка залишилася після Великодня. — Про те, що тим часом у світі діялося.
— Багато що діялося. Ти сидів рівно три роки, а так, ніби сидів тридцять. Часи зараз історичні. По тому це видно, що відбувається багато всього — і швидко. Ти сидів — а воно тут відбувалося. Дуже багато і дуже швидко. Ти проґавив безліч історичних моментів, і щоб це зараз надолужити, я мусив би викладати тобі, що та як, до самого ранку, а на це я не маю ні часу, ні охоти.
208
Faeniculum — фенхель. Herba sancta — вербена (лат.).
— Знайди час і охоту. Будь ласка.
— Як скажеш. Отже, по черзі. Помер папа Мартін V. Вибрали нового…
— Габріеля Кондульмера, — підтвердив Рейневан. — Малахієву небесну вовчицю. А вибір стався у неділю Oculi, четверту перед Великоднем. Мені колись це все наворожили. Крім імені. Яке він узяв собі ім'я?
— Євгеній IV. А на Старому Ринку в Руені англійці спалили живцем Жанну д'Арк. Почався собор у Базелі. На Чехію вирушив уже п'ятий поспіль хрестовий похід, який був ганебно розбитий під Домажліце. Прокоп пустив з димом ціле олесницьке князівство, а потім з рейдом дійшов аж до Бернау, три милі за Берліном. Помер князь Болько Цешинський. Помер Конрад з Вехти, архієпископ празький. Помер єпископ Ян Шафранець, брат Пйотра Шафранця. Помер Фрідріх фон Ауфсесс, єпископ Аугсбурга… Куди ти йдеш?
— Блювати.
— Dulce lumen, — раптом заявив Рейневан. — Et delectabile est oculis videre solem.
— Га?
— Світло солодке, і добре очам сонце бачити. Екклезіаст [209] .
— Значить, — здогадався Шарлей, — ліки трохи допомогли?
— Трохи допомогли. Але не тільки в цьому справа. Аж ніяк не тільки в цьому.
Екстракт з італійського кропу, вербени, ружі, чистотілу і рути, безвідмовні ліки від запальних станів очей і повік,
209
Екк. 11:7.
Faeniculum, Verbena, Rosa, Chelidonia, Ruta Lumina reddit acuta [210] .
— Розповідай далі, Шарлею, — Рейневан приклав собі компрес до повік. — Ти закінчив на тому, що померло кілька єпископів. Хто ще помер, поки я сидів? З людей, які мене цікавлять?
— Кристина Пізанська, французька поетка. Пригадуєш? Seulete sui et seulete vueil estre… Ага, а ще помер Вітольд, великий князь литовський. Наприкінці жовтня 1430 року.
— Причина?
— Поранився, впавши з коня, довго хворів…
210
Фенхель, вербена, ружа, чистотіл, рута повернуть гостроту зору (лат.).
— Під час падіння поранився залізом?
— Не знаю. Може бути. З інших подій: Сигізмунда Люксембурзького коронували на імператора. А в Паб'яницях король Ягайло уклав з гуситами союз і агресивний альянс проти Ордену. У червні минулого року Сирітки Яна Чапека з Сан пліч-о-пліч з поляками вторглися в Нову Марку…
— Якраз про це я знаю, — Рейневан зняв компрес, покліпав. — Наглядачі рідко до мене озивалися, але один з них особливо погано ставився до хрестоносців і мусив із кимсь поділитися радістю перемоги. А що в нас? Корибутович викроїв собі королівство з Верхнього Шльонська?
— Не дуже. Він мав резиденцію у захоплених Глівіцах, які збирався зробити своєю королівською столицею. Четвертого квітня 1431 року, через три дні після Великодня, олесницькі князі завдяки зраді захопили замок і до ноги вирізали залогу. Корибутові пощастило, його тоді в Глівіцах не було. Але мрія про королівство луснула, як мильна булька. Князь пішов на Литву.{68} Себто в небуття і непам'ять.
— Болько Волошек?
— Він узявся за справу дуже амбітно, розширював свої володіння так, як і запланував, займав замки та міста одне за одним. Але ніде довго не втримався, звідусюди його прогнали. Останні здобутки, Битом і Рибнік, Миколай Ратиборський відібрав у нього рік тому. Колісниця історії зробила коло, Волошек зараз там, де був на початку, себто на Опольщині. І там і залишиться.
— Пухала? Бедржих? Пйотр Поляк? Інші?
— Пухала окупував Ключборк і Бичину, звідки разом із таким собі Кохловським нападав, грабував і палив, надокучав сілезцям страшно. Вони з ним воювали, облягали його тижнями — і все дарма. Відтак обидві сторони врешті-решт втомилися від воячки і постановили вирішити справу по-купецькому. Після торгів Пухала віддав Ключборк за тисячу двісті п'ятдесят, а Бичину — за п'ятсот кіп грошів. Віддав замки — та й пішов зі Шльонська. Із Сирітками Чапека був у Марці та під Гданськом. Проте не повернувся з ними до Чехії, залишився в Польщі. А Ян Пардус тримається на захопленому три роки тому отмуховському замку. Бедржих зі Стражниці і Пйотр Поляк мають бази в Нємчі і Вежбні, звідки сілезці весь час намагаються їх викурити. Наразі безрезультатно, але це лише питання часу.