Любий друг (Збірник)

де Мопассан Ги

Якесь недомовлене слово застрягло йому в горлі, і він спинився з роззявленим ротом і жахливим поглядом.

Всі враз скрикнули й, збентежені, схопилися з місць; Рашель, кинувши свого стільця під ноги поручникові Отто, який простягся на весь свій зріст, підбігла до вікна, одчинила його й, швидше ніж могли схопити її, вискочила в темряву, де все ще періщив дощ.

За дві хвилини Мадемуазель Фіфі помер. Тоді Фріц і Отто вихопили шаблі й хотіли порубати жінок, які попадали їм у ноги. Майор ледве спинив цю різанину й звелів чотирьох переляканих дівчат зачинити в окрему кімнату

під охороною двох солдатів; потім, вишикувавши солдатів ніби до бою, вирядив шукати втікачку, цілком певний, що її схоплять.

П’ятдесят солдатів, напучених загрозою, було відряджено в парк. Двісті інших нишпорили по лісках та по всіх хатах в долині.

Стіл, з якого враз усе було прибрано, став тепер за смертельне ложе, а чотири офіцери, суворі, протверезені, з строгими, як на службі, обличчями військових людей, стояли коло вікон, удивляючись у темряву ночі.

Злива не вщухала. Невпинне хлюпання сповнювало морок, безперервний шум води, що падає й тече, крапле й бризкає.

Раптом пролунав постріл, згодом другий дуже здалека, і впродовж чотирьох годин розлягалися постріли, близькі або далекі, команда до збору, чулись якісь чудні слова, немов перекликання горловими голосами.

На ранок усі вернулись. Двоє солдатів було забито та троє поранено своїми ж товаришами в запалі цього полювання та серед метушні нічної погоні.

Рашелі так і не знайшли.

Тоді німці поклали собі нагнати холоду на людність, поперетрушували в помешканнях, увесь район виходили, з’їздили, перерили. Єврейка, здавалось, не лишила жодного по собі сліду.

Коли повідомили про це генерала, він наказав справу цю зам’яти, щоб не давати поганого прикладу для армії, і покарав дисциплінарною карою коменданта, а останній — підвладних собі.

— Не для того воюють, щоб утішатися з повіями й милуватися ними, — сказав генерал. І граф Фальзберг, розлютований цим, вирішив помститися над усією округою.

А що йому потрібний був привід, він запросив до себе кюре й звелів йому дзвонити в дзвона на похороні маркіза Айріка.

Зовсім несподівано кюре виказав покірливість, лагідність, повну повагу. Тіло Мадемуазель Фіфі несли солдати, оточуючи з усіх боків труну, з набитими рушницями, і коли труна рушила з замку д’Ювіль, прямуючи до цвинтаря, — на дзвіниці вперше задзвонили по покійникові, але якось так весело, мовби чиясь приязна рука гладила дзвона.

Він дзвонив і ввечері, і другого дня, і так день у день; калатав досхочу. Часом навіть уночі дзвін сам собою починав здригатись і кидав два чи три тихих звуки у темряву ночі, збуджений з невідомої причини й охоплений якоюсь дивною радістю. Всі околишні селяни говорили, що дзвона заворожено, і ніхто, крім кюре та його паламаря, не підходив до дзвіниці.

А все це було тому, що на дзвіниці жила в тривозі й самоті одна бідна дівчина, яку таємно годували ті два чоловіки.

Вона перебувала там аж до відходу німецького війська. А потім одного вечора кюре, позичивши в пекаря бідку, сам одправив свою полонянку до руанських воріт. Спинившись тут, священик обійняв її; вона злізла з бідки й хутко дійшла до публічного дому, господиня якого певна вже була в її смерті.

По якомусь часі

її звідси забрав один патріот, людина без забобонів, якому вона полюбилася за її героїчний вчинок; згодом, покохавши її, як жінку, він одружився з нею, і вона стала дамою не гіршою за багатьох інших.

ПРИМІТКИ

Кіра Шахова

Любий друг

Мюзар(1793–1859) — французький музикант, організатор популярних балів і маскарадів у Парижі в 30–40 роках.

Італійці— так скорочено називали Італійську Оперу — театр у Парижі.

Сен-Лазар— паризька в’язниця для повій.

Лурсін— лікарня в Парижі для пацієнтів з венеричними захворюваннями.

Дюваль— кухмістер, який створив у Парижі цілу мережу дешевих їдалень, що існували з другої половини XIX ст.

Фервак— французький журналіст, писав у 70–80-х роках для газети «Фігаро» репортажі про світське життя.

Сорок дідів. — Стільки членів має постійно Французька академія, куди обирають видатних представників національної культури, науки і політичних діячів країни, їх ще називають «безсмертними».

Гійєме(1842–1918) — французький художник, приятель Мопассана.

Арпіньї(1849–1916) — французький пейзажист, один з представників «барбізонської школи».

Гійоме(1840–1887) — французький художник-орієнталіст і літератор.

Жервекс (1852–1929) — французький художник, малював жанрові та історичні полотна, друг Мопассана, автор портрета письменника.

Бастьєн-Лепаж(1848–1884) — французький художник.

Бугро(1829–1904) — французький художник-неокласик.

Жан-Поль Лоранс(1838–1921) — французький історичний живописець.

«Сині». — Французькі революційні війська XVIII ст. носили сині мундири і дістали прізвисько за їх кольором. У провінції Вандея контрреволюційні селяни чинили запеклий опір «синім», селянські загони очолювали місцеві дворяни і священики.

Жан Беро(1849–1935) — французький художник, знайомий Мопассана.

Ламбер(1825–1900) — французький художник-анімаліст.

Детай(1848–1912) — французький художник-баталіст.

Лелуар(1853–1940) — французький художник, друг Мопассана.

Цезарева жінка… — Відомий вислів «Цезарева дружина повинна бути вище всяких підозр» приписують самому Юлію Цезарю. Цими словами він начебто пояснив своє розлучення, запідозривши жінку в подружній зраді.