Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
— Ви, здається, єдина в світі жінка, яка не хоче бути кіноартисткою. Ким же ви хочете бути? Чи думали ви про своє майбутнє?
— Що ж про нього думати? Воно й без моїх думок прийде, — відповіла дівчина. — Настане кращий час, дядько знову дістане місце учителя, я знайду роботу…
— Потім?
— Потім… Потім вийду заміж і виховуватиму дітей.
«Все той же оптимізм середнього американця! Бідолаха! Скільки розчарувань чекає тебе!» подумав Престо і сказав:
— Хай збудуться ваші бажання!
Загадкова знахідка
Престо й справді немов підмінили. Еллен здивовано стежила за своїм пожильцем. Раніше Адам Сміт уранці ліниво валявся на траві під сосною або ж годинами сидів з вудочкою на березі озера. Тепер пожилець
«У всьому світі 52000 кінотеатрів на 21 мільйон місць.
Капітали, вкладені в ці театри: 11 мільярдів золотих марок, 60 % цієї суми припадає на Америку.
Інвестиції(вкладення капіталів) у кіноіндустрію Америки досягають 2 мільярдів доларів.
Вартість фільмів — від 200 тисяч до 2’/2 мільйонів і більше доларів кожний.
Протягом року виготовляється 700 художніх фільмів.
Витрати виробництва в процентах:
Оклади артистів: 25
Плата за приміщення та ін.: 20
Декорації: 19
Оклади режисерів, асистентів та операторів: 10
Сценарій: 10
Витрати по натурній зйомці: 8
Плівка: 5
Костюми: 3
__________
100
Витрати однієї кінофабрики(Голлівуд) — кілька мільйонів доларів на тиждень. На зарплаті: 71 письменник, 31 директор, 49 «зірок», армія акторів, технічні службовці…
Вартість кінотеатру — мільйон і більше доларів.
Банк— хазяїн над усіма студіями, над Голлівудом, над 27 тисячами кінотеатрів. Цензура фільмів банком.
Відвідування кіно в Америці — близько 10 мільйонів чоловік у день.
Ціни — від 25 центів до 2 доларів і більше; перший екран — від 2 доларів.
Реклама— тільки газетна — 5 мільйонів доларів.
Р.S. Деякі цифри застарілі. Перевірити новими даними…»
Читати далі у Еллен не було часу, та й нецікаво. Містер Сміт, мабуть, пише якусь роботу про кіно.
Іншим разом Еллен знайшла на столі конверт, який випадково забув Тоніо. На конверті стояла адреса місцевої поштової контори, а адресований лист був до запитання містерові Антоніо Престо.
Це вразило Еллен. Отже, славнозвісний Тоніо Престо ще існує і, напевно, живе десь поблизу. Але чому розірваний конверт опинився на столі містера Сміта? Це була загадка. Можливо, Сміт — близький родич або друг Тоніо Престо? Що ж, це може бути. Але чому містер Сміт ніколи не казав їй, що особисто знає Престо? У Еллен уже не раз виникала думка про те, що між Тоніо Престо, якого вона чудово знала по екрану, і їх пожильцем є якась невловима схожість, незважаючи на те, що Сміт — здорова, нормальна молода людина, а Престо — потвора. Еллен була надзвичайно зацікавлена своїм відкриттям. Але ні з пожильцем, ні навіть із своїм дядьком вона не наважилась поговорити про це. Не можна ж було признатись у своїй нескромній цікавості — читанні чужих паперів. Ореол таємниці викликав у Еллен новий інтерес до містера Сміта. Досі вона вважала Сміта скромним журналістом, невдахою, у якого немає грошей навіть для того, щоб зупинитися в готелі. І ось виявляється, що він має якісь дуже близькі і таємничі відносини з самим Тоніо Престо. І, можливо, тільки з цих причин Сміт оселився в скромному будинку сторожа. Вона почала з посиленою увагою стежити за
— Останнім часом, Еллен, ви не спускаєте з мене очей. Чи бува не закохались?
Дівчина зніяковіла, потім немовби аж розсердилась і відповіла:
— І не думала. Це вам тільки здається.
— Що здається? Що ви закохані в мене? Я цього й не кажу. Але що ви якось особливо поглядаєте на мене — це факт.
«Ну почекай же, я тобі відповім!» подумала Еллен і сказала:
— У цьому ви, можливо, й маєте рацію. Справа в тому, що ви чимось нагадуєте мені Тоніо Престо.
Престо зніяковів у свою чергу. «Чи не прочитала вона адреси на конверті? Здається, я забув одного разу на столі. Ні, вона цього не зробить. Еллен надто мало цікавиться мною, щоб читати мої папери».
— Он як! — вигукнув Престо, вже оволодівши собою. — А ви нагадуєте мені, як дві краплі води, одну знайому… У вас багата уява. Так ви, чого доброго, уявите, що я і є Тоніо Престо.
Еллен розсміялась і вигукнула:
— Ну, моя уява не настільки велика. Таких чудес не буває.
Престо зітхнув полегшено, але після цієї розмови став якийсь задумливий і обережний у розмовах з Еллен.
Настрій його знову змінився. Він, мабуть, нервував. Ще частіше ходив у поштову контору. Часто Еллен чула, як він схвильовано крокував по кімнаті. У сад він майже не виходив.
У ці дні Тоніо чекав од адвоката Пірса остаточної відповіді в своїй справі. Пірс уже повідомив Престо, що після того, як губернатор, прокурор та інші учасники прощальної вечері за допомогою доктора Цорна змінили свою зовнішність, проект закону про позбавлення таких осіб майнових прав був повернутий назад. Усю цю історію придумав хитромудрий Пірс, його ж агенти доставили Тоніо і чудодійні порошки Цорна, одержавши їх якимсь невідомим шляхом, — напевно, через підкуплених слуг Цорна.
«Я не сумнівався в тому, що законопроект візьмуть назад, — писав Пірс. — Отже, головну перешкоду усунуто, і лишається тільки формальне встановлення ідентичності вашої нової особи з колишнім Престо. Довести це буде неважко. Перемогою є вже те, що суд визнав вашу довіреність на ведення судових справ і цим самим немовби визнав вашу дієздатність і правоздатність…»
Тепер Пірс спрямував свій вплив і зв’язки на те, щоб суд швидше призначив розгляд справи і щоб «усе зійшло гладко».
І ось настав день, який лишився пам’ятним для Престо і Еллен.
Знаменний день
Вранці на кухню, де була Еллен, увійшов листоноша і сказав:
— Прийміть телеграму містерові Антоніо Престо.
Еллен здивовано глянула на листоношу і відповіла:
— У нас не живе Антоніо Престо.
Листоноша знизав плечима, глянув на телеграму і простягнув її Еллен.
— Адреса вказана точно. Дивіться самі.
Еллен прочитала адресу.
— Так, — сказала вона, — адреса наша, але Антоніо Престо у нас не живе. Мабуть, телеграфна помилка. — І простягла телеграму листоноші.
Листоноша взяв, ще раз знизав плечима і вийшов. Через вікно його побачив Престо і гукнув:
— Алло! Кому телеграма?
— Антоніо Престо, — відповів листоноша.
— Давайте сюди. Я Антоніо Престо.
Спантеличений листоноша підійшов до вікна.
— Але ж… — зам’явся він, — мені сказали, що в цьому будинку не проживає Антоніо Престо. І потім… коли це той Антоніо Престо, якого знає вся Америка, то ви, містер, не дуже схожі на нього. — І листоноша нерішуче вертів телеграму в руці.
— Давайте, давайте! — нетерпляче вигукнув Престо, простягаючи руку. — Ви доставили телеграму за призначенням, адресат, приймає її, чого ж іще вам треба?
— Та ось міс сказала… — все ще вагався листоноша.
Престо вихопив у нього телеграму, вмить розпечатав і прочитав:
«Рішення суду вашу користь вітаю Пірс».
— Чудово! — весело сказав Престо. — Не турбуйтесь. Телеграму ви вручили адресатові. Зараз розпишусь… Ось вам за доставку додому і за хорошу звістку.
І Престо простягнув листоноші разом з розпискою десять доларів.