Людина, що знайшла своє обличчя
Шрифт:
— Містер Бейлі і Елеонора вже говорили мені про вас. Нам потрібні такі люди, як ви. На жаль, ви не хімік, та все ж наші з вами спеціальності досить близькі між собою… Ви, так само як і я, «живитесь повітрям», — усміхнувся він.
Він говорив так просто, неначе я прийшов до них з власної волі і пропонував їм свої знання і працю.
— Моє прізвище Енгельбрект, — сказав він. — Сідайте, прошу вас.
— Енгельбрект! — здивовано вигукнув я, все ще не сідаючи. — Ви Сванте Енгельбрект, загибель якого на «Арктиці» оплакував увесь культурний світ?
— Слухи
— Але чому… Що примусило вас ховатися?
Енгельбрект нахмурився.
— Сідайте, прошу вас, — сказав він. — Я служу у містера Бейлі головним інженером. Ми виготовляємо рідке повітря, водень і гелій, добуваємо з повітря азот, кисень…
— І що ж ви робите з ними? — не втримався я від запитання.
— Це вже справа підприємця містера Бейлі. Мабуть, він продає…
— Але як?.. Я наче не чув про концесії…
— Фінансова сторона справи мало цікавить мене, — трохи поквапно перебив мене Енгельбрект. — Про це ви можете довідатися в містера Бейлі. Я працюю за контрактом і, крім своїх лабораторій, ні в що не втручаюсь. Містер Бейлі — людина з винятково широкою ініціативою і великим діловим розмахом. Він не шкодує витрат, щоб забезпечити мені спокійну наукову роботу. Коли ви ознайомитеся з нею, то побачите, що ми зробили дуже цінні наукові відкриття, ще невідомі світові. Містер Бейлі пускає їх в оборот, це його справа. В його фінансові діла я не втручаюсь, — ще раз, мабуть, кваплячись повідомити все необхідне, повторив учений. — Мені бракує тільки одного: лаборантів. Я не маю навіть часу сам робити досліди. Я їх проводжу тільки тут, — і Енгельбрект показав на аркуші паперу, помережані формулами. — Мені допомагає дочка, Елеонора.
— Сестра-жалібниця?
Енгельбрект посміхнувся.
— Вона у нас і сестра-жалібниця, і вчений-лаборант, і хазяйка мого маленького господарства, — сказав він з теплотою в голосі. — Вона молодець. І я сподіваюся, що ви допоможете їй працювати в лабораторії. Вона введе вас у курс справи. Якщо ви не впораєтесь з якимсь завданням, звертайтеся до мене, я вам завжди допоможу, коли це потрібно буде… Отже, до діла! — закінчив Енгельбрект, простягаючи мені руку. — Не гайте часу.
Я попрощався і вийшов у лабораторію.
— Домовилися? — запитала Елеонора.
Я розвів руками, удаючи, що покорився долі.
— Сідайте і давайте працювати, — просто сказала вона мені, підсуваючи ближче до себе вільний табурет.
Я сів, як старанний учень. Вона почала справжній екзамен.
— Спосіб добування рідкого повітря?.. Гм… Гм… Він полягає в тому… — почав я відповідати, розглядаючи волосся Елеонори, що вибилося з-під білої косинки, — в тому, що охолодженням, яке одержуємо від розширення самого повітря, користуються для його охолодження. Повітря стискують поступово до двохсот атмосфер, а потім тиск падає відразу до двадцяти, і температура внаслідок розширення знижується до тридцяти градусів нижче
«Яке в неї красиве волосся…» це, звичайно, не вголос.
Елеонора помітила мій погляд, перш ніж я встиг опустити повіки, поправила локон, що вибився з-під косинки, ледве помітно усміхнулася і сказала з поважністю, яка їй зовсім не підходила:
— Поверхово і не зовсім точно, проте для початку досить. Ви знаєте цей апарат?
— Апарат Лінде для згущення повітря, — відповів я, радіючи, мов школяр, з свого знання.
Елеонора кивнула.
— Так, але це дитяча іграшка. Ви побачите складні машини, які сконструював мій батько…
Екзамен тривав.
— Проте вам ще треба набути багато теоретичних знань. Добування рідкого повітря…
І вона, не відриваючись од роботи, почала свою першу лекцію. Я зосереджував усю свою увагу, але мимоволі думав зовсім про інше. В цей час мені було набагато цікавіше знати, яким чином вона і її батько опинилися в цьому підземному містечку, чому загинув «Арктик», хто був той мрець, якого бачив Нікола на носі корабля, як використовує Бейлі рідке повітря, які взаємини між ним і Енгельбректами… Тисячі запитань роїлися в моїй голові, але я не наважувався запитати про все це мою вчительку.
— …Рідке повітря являє собою легку рухливу прозору рідину блідоголубого кольору з температурою мінус сто дев’яносто три градуси Цельсія при атмосферному тиску, — говорила далі Елеонора. — Одержане з апарата повітря буває мутне внаслідок домішки замерзлої вуглекислоти, яка в невеликій кількості є в повітрі. Після профільтрування через паперовий фільтр повітря стає прозорим…
«Бідна дівчина! Невесело, мабуть, їй в такій норі. Невже вона з батьком добровільно зважилася на це заслання?» думав я.
— …Під час випаровування рідкого повітря спочатку виділяється киплячий азот, точка кипіння якого мінус сто дев’яносто чотири градуси Цельсія, потім аргон… Що виділяється під час випаровування рідкого повітря? — раптом перепитала вона, помітивши мій розгублений вигляд.
— Аргон, — відповів я машинально, вловивши останнє звукове враження її грудного голосу.
Елеонора нахмурилась.
— Ви неуважно слухаєте мене, — сказала вона з докором.
— Пробачте, але ж я лише кілька годин тому упав з неба. Погодьтеся, що несподівано потрапити після такої незвичайної повітряної подорожі на лекцію про рідке повітря…
На обличчі суворої вчительки з’явилася посмішка. І раптом, не втримавшись, вона розсміялася з дитячою веселістю.
— Мабуть, ви праві, вам треба відпочити і трохи отямитися.
Я дуже зрадів цій «зміні» і поспішив запитати її:
— Але скажіть, як я залишився живий?
— Вас випадково помітили, коли ви летіли. Вентилятори зупинили, і ви досить м’яко впали на перші грати. У трубі є цілий ряд сит, щоб затримувати сміття. Все це ви зрозумієте, коли побачите будову її. Завтра неділя, і я покажу вам.