Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– Я не хочу образити тебе, але одне запитання можна?
– Вважай, що я образився. Раз ти про це попереджаєш.
– Нехай так. Мені цікаво: чи можу я не відповідати і чим такий розклад може мені загрожувати.
– Дуже просто. Вилетиш звідси, моєї влади для цього цілком досить.
– Западло, але нехай так буде. Знайду інше місце. Чи ти зараз скажеш, що почнеш капати на мене ментам? Тут тобі не вигідно, а за межами твоєї території взагалі обломаєшся.
– Ага, - Рибалка зробив півкроку вперед і тепер навис над сидячим співбесідником.
– У теорії все правильно звучить. Тільки відколи ти, Самбочко, бикувати тут почав? Ясно, не збираюся я на тебе
Говорив він спокійно, монотонно, не робив різких рухів, але насувався на сидячого впевнено та повільно, Самба завовтузився на ослоні, відхиляючись, нарешті втратив рівновагу і завалився разом з хисткою табуреткою на брудну бетонну підлогу. Скориставшись моментом, Олег спритно наступив правою ногою на ліву руку упертого співрозмовника, надавив.
– Чого ти, чого ти!
– Самба засмикав рукою, намагаючись вивільнитися.
– Нічого. Який же це страшний бабай притяг тобі нещасний беушний телек, що ти його так боїшся, аж рук, ніг та яєць не шкода... Прикидаю собі...
– Від Дизеля пацани приходили!
– здався Самба.
– Відчепися тепер! Ти ж знаєш, кого він тримає біля себе. Відморозки кончені, бєспрєдельщики довбані! Ясно тепер?
– Тю-у-у, - блазнювато-глузливо протягнув Рибалка, зсовуючи підошву свого черевика з руки так, аби навмисне хоч трохи подерти шкіру, поки що Самба мусить відчувати бодай легенький біль.
– Знайшов кого боятися. Хіба новий закон є - Дизеля боятися?
– Кажу ж тобі - в сраці я мав того Дизеля! Але ж він придурками командує...
– Не він один командує придурками на цьому світі. Товар вже скинув?
– Відик у той же день пішов, а ящик - оно, - Самба кивнув у бік заставленого фірмовими коробками кута.
– Відуху забрали так, студенти якісь забрели, молодята, їм один хер - бе-у, шме-у, аби фуричив. А телек по фірмі оформимо, буде він у нас на бумажках нульовим, бомжі осьо притягнули пенопласту та клейонки, біля смітників фірмових салонів пасуться. Запаяємо, запакуємо, знаєш, ляля вийде, - нового нічого Самба не казав, молов язиком, аби заспокоїтися.
– Добре, ляля... Хочеш сам лялею лишитися, аби тебе в целофан не запакували - про нашу ділову зустріч ти... що зробиш?
– Мовчу, начальнику, - вишкірився Самба.
– Ти ж в курсі, що охороняти мене повинен? Гроші ж заплачено.
– Тоді живи на своєму складі. Спи на коробках, можеш баб сюди водити. За територією ринку я тебе, Самбочко, охороняти не наймався.
Крутнувшись на підборі, Рибалка штовхнув ногою двері і вийшов, залишивши власника складу з думками про те, чи належним чином він себе повів під час несподіваного і малоприємного візиту Карася. Самому Олегові, між іншим, теж додалося інформації для роздумів.
Чому раптом саме Вовка Дизель причетний до цієї справи? З одного боку, дещо стає на свої місця, принаймні можна зрозуміти причину погрому в квартирі. Та завжди є й інший бік. Дизеля Олег Рибалка знав особисто не один рік. Його репутація в кримінальному світі насторожувала колишнього опера саме в зв`язку з справою, якою він мимоволі займався.
Краще так: у яку несподівано виявився втягнутим.
Голова ще паморочилася, та Оксана таки вирішила встати. Без потреби
Причинивши за собою засклені двері, - на склі параболою вигиналася геометрично бездоганна тріщина, - Оксана сперлася на стінку. Ігор став навпроти, але тримав припустиму дистанцію. Дівчині здалося - він боїться наблизитися до неї на відстань простягнутої руки.
– Ти тут як?
– Аж бачиш - курорт. Нічого, дякую, лікують.
– Новий рік де зустрічаєш?
– Чесно?
– Оксана скривила кутики губ у посмішці.
– Поки не придумала. Або в "Голлівуді", або в "Барикаді", або навіть в "Бінго".
– Ти це серйозно?
– А ти серйозно питаєш? Хіба не ясно, де я в своєму стані здатна зустрічати рік дві тисячі другий?
– вона не стрималася, викрикнула, відразу нагадав про себе тупий головний біль, Оксана торкнулася скроні, примружила очі. Але загальний стан її був порівняно кращим, біль раптово прийшов і швидко відпустив.
– Ну... тобі теє, нізя хвилюватися... Бач, як воно... І взагалі, ти ж сама винна.
– Без тебе знаю, - огризнулася Оксана.
– Ще один тут прийшов соромити. Батюшку ще приведіть. Хай проповідь про гріхи прочитає.
– Чийого батюшку?
– Твойого!
– передражнила дівчина.
– Батюшку, священника.
– Ага..., - Ігор переварив сказане.
– Я взагалі так, провідати. І взагалі... Наче ж не чужі...
– Тобі хто сказав, що не чужі?
– А хіба...
– Хіба, хіба... Краще про себе розкажи, бо мої успіхи видно. Як там рекорди? Всі вже побив?
– Змагання після нового року, - Ігор заговорив охоче, пожвавився.
– Після канікул буде зимовий кубок міста з важкої атлетики серед юнаків. Коли пощастить - піду на кубок Київської області. Мені сказали так, - він чомусь стишив голос, - Коли завоюю кубок області, почнуть готувати на кубок України. Серед юнаків, звичайно. І раз так, то спеціальне отношеніє напишуть, аби випускні іспити приймати по полегшеній та скороченій програмі. Коли ця муля пройшла, наші всі почали очко рвати. Така лафа, ти що!
– Ні, я нічого. Бач, тобі точно не до мене. А в нас же дитина, ти таку мулю продупляв?
– Ага..., - Ігор затнувся, сховав очі.
– Я ж і через це теж прийшов. Поговорити, коротше.
Оксана дивилася зараз не себе з боку зовсім іншими очима і дивувалася сама на себе. Треба було кинутися під машину, торохнутися головою і зламати заодно ребра, аби до неї дійшло, з ким вона зв`язалася і кого сприйняла настільки серйозно, що не вжила жодних заходів стосовно безпечного сексу і завагітніла. Свідомо, між іншим. Або сліпа, або дурна.