Марафон завдовжки в тиждень
Шрифт:
– Уперед. Зараз армія іде тільки вперед!
– Так, назад уже бігли! – не без злостивості втрутилася худорлява тітка.
– Ви, тітонько, несвідома і краще помовчте! – осмикнув її Федір. – Бо в той час, коли вся країна кує перемогу, деякі елементи спекулюють по базарах, користуються нашими труднощами… Багато вторгували? – запитав різко.
Тітка відсунулася від нього злякано.
– Усі мої… – підвелася, схопившись за груди, й почимчикувала, не озираючись, до туалету.
Федір, не втрачаючи часу, присунувся до молодиці й запитав:
– Побазарювали?
– Трохи.
– Повертаєтесь?
– Авжеж.
– З
– Тут недалеко. Заліщики.
Федір подумав: молодиця мешкає за кілометр-півтора від тайника, шкода, раніше не познайомився. Хоча, одразу осмикнув себе, скільки таких пишногрудих навколо, і все одно всіх не перемацаєш. Однак згадав солоний солдатський жарт, цього треба прагнути. Принаймні ця жіночка може згодитися, якщо, звичайно, він нарешті зважиться і назавжди подасться звідси. Так, назавжди, щоб ніколи не бачити ні львівських кам'яних закутів, ні поліських лісів і дерев'яних сіл, котрі так гарно горіли разом з людьми.
Справді, спочатку покупатися в теплому морі, а потім кудись до Ташкента, недарма називають його містом хлібним, там знайдеться крихітка й для нього, героя-фронтовика, якого мусять любити й шанувати довірливі узбеки, не кажучи вже про узбечок, подумав Федір і притулився до молодиці.
– Запросили б у гості… – прошепотів у вухо.
– То заходьте.
– Чоловіка маєш?
– А їх зараз трое на все село. Крім старих та хлопчаків.
– Твій в армії?
– Мобілізували.
– А може, в бандерах?
– Упаси боже! – перехрестилася.
– Де ж тебе знайти?
– Від сільради третя хата. До лісу, – уточнила, – Зосю попитаєте.
Вдалий ранок, – вирішив Федір, уже дві нові адреси: кондукторка й пишнотіла Зося, щось у цьому є, і коли б не клята рація з Гаркушею, можна було б і порозкошувати. А може, отак відразу й плюнути на шефа, на рацію, шифровки? Без грошей і надійних документів – одразу осмикнув себе. Ну, день-два можна прокатуватися в Зосиному ліжку, а далі? Прийде голова сільради, почне розпитувати, що й для чого, звідки? Час воєнний, кожен чоловік робить свою справу, до чогось приліплений, і в жіноче ліжко можна потрапити лише між ділом… Як він у Львові до Людчиного.
Федір непомітно просунув долоню під лікоть молодиці – пишна, але тіло туге й гаряче, гріх відмовлятися. Пообіцяв:
– Я завтра зазирну.
– Приходь.
– Вареників наготуєш? Зося посміхнулася:
– Та й до вареників знайдеться.
Федір перехопив несхвальні погляди жінок навпроти і про всяк випадок витягнув руку з-під Зосиного ліктя. Справді, розслинявився, як хлопчисько, немов їде у вагоні приміського поїзда не досвідчений агент розвідки Василь Зубенко, а звичайний піхотний лейтенант Федір Гріш, відряджений командуванням до Львова. Згадав застереження інструкторів «Цепеліну»: не розслаблятися, частіше дивитися на себе збоку.
А якщо справді глянути збоку? Сопливий лейтенантик залицяється до молодиці в поїзді. Жінки-лісоруби, звичайно, запам'ятають і його, і молодицю. Певно, почули, що вона з Заліщиків. Правда, нічого страшного, однак в поїзді може бути комендантський патруль, хтось поскаржиться, почнуть прискіпуватися, перевіряти документи. А це Федорові явно ні до чого.
І Федір з полегшенням поступився місцем худорлявій жінці, що поверталася з туалету.
Поїзд уже підходив
Поїзд зупинився, і жінки, сміючись і галасуючи, почали звільняти вагон. Федір стояв біля вікна спиною до них, удаючи цілковиту байдужість, дочекався, поки остання жінка полишила вагон, і, побачивши, що в тамбурі порожньо, відчинив двері з протилежного боку і вискочив у вузький проміжок між приміським поїздом і товарняком, що чекав на роз'їзді своєї черги. Тут було порожньо, тільки десь далеко, в кінці состава, майоріла постать у залізничному кашкеті – Федір пірнув під товарний вагон і пішов назад, до стрілки, яку щойно проскочили. Обігнув товарняк саме тоді, коли приміський вже рушив, – тут, біля стрілки, одразу за залізничним насипом починалися чагарники, і Федір заховався в них. Постояв трохи, роззираючись, та не помітив нічого підозрілого. Жінки з сокирами та пилами талували пристанційну жорству, і бригадир щось пояснював їм. До стрілки простував залізничник з маслянкою в правиці. З паровоза, що пахкотів на чолі товарняка, визирав машиніст – звичайне, буденне життя полустанка, що не віщувало нічого тривожного.
Бобрьонок одразу впізнав учорашнього агента в лейтенанті, одягненому в пошарпану шинелю і міцні ялові чоботи. Точно такий, як змалював Толкунов: трохи вищий середнього зросту, у вигорілому кашкеті, білявий, обличчя видовжене, ніс кирпатий, ямочка на підборідді. І ходить, як казав Толкунов, наче трохи підтанцьовуючи.
Майор дочекався, поки білявий лейтенант сів у приміський поїзд до Стрия, і піднявся до сусіднього вагона. Коли поїзд рушив, перейшов тамбур і зазирнув до наступного вагона, але білявого лейтенанта там не побачив. Не подивувався, зрештою, той діяв за правилами: сів до одного вагона, проте одразу перейшов до іншого, така вже звичка в шпигунів та диверсантів – про всяк випадок перевірити, чи не підчепив «хвоста».
Лейтенант сидів аж у третьому вагоні. Примостився біля худорлявої жовтолицьої жінки й дивився у вікно, спостерігаючи навколишні пейзажі.
Бобрьонок не зайшов до вагона – цей лейтенант тепер нікуди не дінеться, принаймні до заліщицького роз'їзду, ї майор зайняв місце поруч свого помічника лейтенант Щеглова: той сам напросився взяти участь у затриманні ворожого агента, який вчора так вдало вислизнув з їхньої «мишоловки».
Бобрьонок вів спостереження за пасажирами, що сідали в передні вагони. Щеглов – за хвостом поїзда. Як і до мовлялися, зійшлися в п'ятому від кінця вагоні.
Щеглов нічого не запитав, тільки подивився запитально, і Бобрьонок не став випробовувати його терпіння.
– У наступному вагоні, четверта лавка праворуч. Білявий лейтенант, сидить обличчям до нас, я його одразу впізнав. Можете пройти вагоном, наче когось розшукуєте, Тільки не звертайте на нього увагу, один погляд здалеку – цього вам мусить вистачити.
– Звичайно. – Щеглов легко підвівся і щез у дверях. Він повернувся хвилин через десять, сів поруч Бобрьонка, але не сказав нічого.