Марiя
Шрифт:
Там — сини були при матері. Тут — мати стала при синові, нестримному, неврівноваженому, але самостійному, палкому. Такий молодий, а скільки власних думок і уподобань навіть у кожній рецензії, та хіба в нього рецензії? Запальні статті, які всі з цікавістю чекають і перечитують, хай хоч і не згоджуються! Яку щиру, хорошу статтю, зовсім своєрідну, написав про Марусю! За це вже Опанас з симпатією о співчуттям слухав про нього.
Далеко неприємнішим було коротке побачення з старшим Марусиним братом — Валеріаном. Валерка Маша не любила. Вони жили в дитинстві у різних родичів, ніколи не дружили, не листувалися. Вона любила, як мати, молодшого —
«Заздрить! — подумав Опанас. — Та він зовсім чужа людина».
Опанас вважав, що всі родичі мусять пишатися нею.
Він любив показувати її листи, в яких вона писала: «Була на лекції Лабуле», «Слухала обідню Керубіні», «Відвідала музичну вечірку у Трубецьких», «Познайомилась з письменником графом Толстим, Левом, тим, що написав «Детство», «Юность», «Семейное счастье».
Бачиться з Желіговським-Совою, а найчастіше стрічається з професором Єшевським та Іваном Сергійовичем Тургенєвим, які завжди передають йому дружні вітання. Про того, Пассека, ані слівця... Хоч би вона швидше приїхала!..
Щемить серце за нею і за хлопцем. Може, правий Тарас Григорович, що з таким осудом мовчки дивиться на нього? Коли читає йому Марійчині листи, Опанас завжди пропускає рядки, де йдеться про гроші.
В останніх листах все настійніше звучить просьба.
«...Я вже кілька разів тобі писала, що хотілося б уже мені поїхати в Італію, що їде Єшевський туди, і коли б гроші, я б з ним побралась. Та ще грошей нема, отже, й «Основи» нема. Зараз одібрала твій лист, то думаєш продати Тіблену «Оповідання». Коли се лучче, ти думаєш, то прошу тебе дуже — хутче гроші. Мені так грошей треба, що й сказати не можу. Зараз, зараз-таки і присилай, присилай хутко. Полонському я кланяюсь і для нього щось постараюсь зробити, коли він просити буде».
Поет Яків Полонський працює в редакції «Русского слова», він добрий знайомий — треба йому переказати.
«Тепер я хочу перевести «Три долі» і перевод продати».
Ой, бідна Марієчка, їй таки непереливки. Краще не перекладала б сама, а писала. Але чого це їй так до Італії закортіло?
«В Італію дуже б хотілося мені тепер з Єшевським, а то й не можна буде, кажуть, буде більша війна».
Воно й тепер небезпечно. Не менш розмов, як про реформи в Росії, про італійські події, Гарібальді, Кавура. Про Гарібальді навіть серед простих людей неймовірні балачки. Оце на «журфіксі» в «Основі» розповідали: якийсь одчайдушний хлоп'яга коло застави зібрав юрбу й трохи не вголос доводив: «Поки Гарібалка за наших панів не візьметься — нічого не буде!»
Опанас Васильович розуміє, що це значить взагалі побувати в Італії, а все ж таки думає тими ж словами, що й Тургенев подумав: «І куди її понесе?»
Але ж пише, пише його невгамовна Маруся:
«Прошу тебе, хутко продай ти вже кому-небудь і ті 300 карбованців мені хутче висилай. Не можна вибирати, що краще і вигідніше, коли мені тут конче треба. Прошу ж тебе дуже, як цей лист одбереш, зараз висилай гроші. Зараз напиши мені одвіт. Подумай, що як мені тут треба. Прошу, прошу тебе. Зроби усе те хутко, як
Лишенько ж ти моє, ще так наполегливо ніколи не писала. Пробіг очима кілька рядків. От рядочок, немов вона сама, усміхнувшись йому, сказала: «Сьогодні знов як весна, тепло, славно, ясно...» А воно ж лютий, і тут зимно, вітри, огидно, як і на душі... І знову! «Прошу ж тебе, гроші присилай хутко. Прошу тебе, прошу. Богдася з його писанням не дожидаю. Єшевський дуже кланяється. Ми здорові обоє. Я роботаю багато, та думаю, коли б мені хоч чотири руки! Бувай здоров, наш друже. М., Б. Маркович!».
Він уже знає. Нічого не вдієш. Чи будуть, чи не будуть гроші — вона поїде до Італії. Краще, звичайно, роздобути ці осоружні гроші, які він не вміє ані заробляти, ані своєчасно діставати нею ж зароблені. «Коли б чотири руки»! І однією стільки написала!
Зараз в Італії Добролюбов, головна тепер постать в «Современнике». Певне, побачаться, познайомляться, домовиться і про «Современник», її твори саме для них.
...А йому так хочеться на Україну, «додому»...
4
Що там казати, авжеж Єшевському було б приємно, коли б до Італії разом з ним поїхали Марія Олександрівна, Бородін, Пассек, і в той же час бентежило: по-перше, як це Марія Олександрівна говорить про подорож, не маючи абсолютно на неї коштів? По-друге, навіть не бажаючи встрявати в чужі справи, все ж таки замислювався над її взаєминами з Олександром Вадимовичем Пассеком і ніяк не міг зрозуміти їх. А втім, розробляли маршрут: Ліон, Марсель, морем до Чівіта-Веккія, потім залізницею до Рима.
Тургенев зовсім несхвальне ставився до того, що Марія Олександрівна збирається їхати. Але вона переконливо доводила, що їй треба неодмінно побувати в Італії, і, головне, з професорам Єшевським. який стільки покаже, пояснить.
План несподівано зірвався, і, ніде правди діти, Єшевський зітхнув з полегшенням і вирушив у подорож сам. Може, Юленька турбуватиметься, що її непристосований до життя професор мандрує сам-один, але що поробиш — йому відкладати подорожі не можна було. З Марселя він писав дружині:
«Марія Олександрівна лишилась. Не знаю, чи поїде вона до Італії, чи лишиться в Парижі, чи поїде кудись-інде, її жахливо шкода. Пассек попрощався з своїми, щоб їхати до Італії...»
(Юленька знала, що основним супутником чоловіка мав бути цей милий послужливий Пассек).
«...та лишився в Парижі на кілька днів, щоб почекати її від'їзду, і раптом захворів так, що мусив чотири дні лежати в ліжку і тільки напередодні мого від'їзду (2/14 лютого) міг встати і пересісти в крісло. Вийти з кімнати неможливо раніше, як за два тижні... До того ж М. О. майже без грошей і чекає надаремно присилки через Станкевича грошей з «Русского вестника» за повість, яку вона послала наприкінці лютого і за яку мусили вислати гроші наперед».
І жадана подорож до Італії, і ця хвороба Саші були причиною такого нестерпного чекання грошей.
Ох, часто якесь нещастя, як, приміром, хвороба, буває причиною і несподіваних поворотів у житті й рішень, які кардинально відмінні від попередніх, начебто обгрунтованих і остаточних. Людина вдається до зовсім неймовірних для себе вчинків, які стають єдино можливими, необхідними, неминучими.
Важка хвороба. Уява кінця. Безповоротного, невблаганного кінця. Яке значення мають умовності, осуд, усі ці нікчемні земні перешкоди, коли йдеться про життя і смерть?