Марсові онуки
Шрифт:
— Ширину потоку можна подолати за дванадцять хвилин, через двадцять п'ять хвилин можна повернутися за містером Керном, — прорипів робот.
— О, мій незабутній брате Томас! Він створив не просто мислячу, але й чутливу, гуманну машину! Йдіть, Джоне, я ждатиму вас, у якого є не тільки мозок, але й серце!
Робот посадовив Гаррі на плече і безстрашно рушив у вогненний потік.
Лава дійшла йому до кісточок і вирувала, обтікаючи ноги. Дим підіймався, майже сховавши Керна, який лишився на камені. Гаррі не задихнувся
Робот пройшов кілька кроків, та раптом спинився.
— Рідина прибуває по півтора дюйма на хвилину. Коли можна буде повернутися за містером Керном, вона сягне йому вище колін, що може пошкодити його здоров'ю.
— Отож треба повернутися за ним, швидше повернутися, Джоне! Слід спробувати нести обох, Джоне, дуже прошу вас, — квапив машину. Гаррі.
— Треба повернутися, — підтвердив робот.
Над вогняним потоком і димом підіймалася могутня постать закутого в обладунки лицаря, який ніс на плечі юнака.
— Все ж таки повернулися! — розчулено сказав Керн.
— Джон підрахував, що перенести треба зразу двох, шефе! — здалеку сповістив Вуд.
Робот вибрався на камінь. Керн опустився на коліна, щоб дослідити роботові ноги, які заглиблювалися в лаву.
— Чудова машина! Дивна машина! Прекрасна тугоплавка криця! — викрикував він.
Робот узяв на кожне плече по американцеві і знов увійшов у вогняний потік.
Повільно ступали по магмі металеві ноги. Шлакова піна налипала на крицю, яка розігрівалася дедалі більше і вже стала червона як жар.
Робот ішов повільно, але впевнено, його білясті очі пильно дивилися вперед. Руки обережно підтримували Вуда і Керна, які сиділи на залізних плечах обійнявшись.
Рятівний камінь зник у диму. Здавалось, магма вже покрила його. Вона доходила роботу до колін. Може, піднявшись трохи вище, вона вже пошкодила б йому суглоби…
Робот зупинився.
— У чому справа, Джоне, прошу вас? — запитав Аллан Керн.
Особливо суворо й холодно пролунав скрипливий роботів голос:
— Швидкість прибування потоку перевищує два дюйми на хвилину. Рівень вогняної рідини досяг нижнього суглоба ніг. Швидкість пересування сповільнена. Подальше пересування з вантажем небезпечне для моїх механізмів.
— Що він хоче сказати? — вигукнув Гаррі.
— Мерщій! Треба вимкнути його систему самозбереження, інакше він скине нас у лаву! — наказав Керн.
— Де вимикач?
— Мій боже! Він унизу… Вже не дотягнутися.
— Я змушений звільнитися від вантажу, джентльмени, — дуже ввічливо проскрипів робот.
Керн і Вуд вчепились у його голову і один в одного. Залізні руки машини намагались відірвати їх, електромагнітні м'язи напружились, борючись із перенавантаженими м'язами приречених людей.
— Проклята машина! — процідив Керн. Керн стогнав. Робот щось скреготів. Лава клекотіла біля його ніг. Дим підіймався стовпом.
…
– Ілля Юрійович! Ілля Юрійович! — зойкнув біля радіоапарата Олекса. — Він їх скидає в лаву!
— Бісова машина рятує себе, вона ввімкнута на самозбереження, — похмуро констатував Добров.
— Уперед, Романе! Уперед! — наказав Богатирьов.
Всюдихід вискочив з гущавини на берег вогняного потоку.
Дерева навколо горіли. Лава наповзала на болотистий грунт і, стикаючись із водою, застигала. Клуби пари вихоплювалися з-під неї, як піна прибою, а магма перевалювалася через розпечену, щойно утворену кам'яну перепону.
— Стоп! — вигукнув Богатирьов. — Можна було йти по землі, по воді, над водою і під водою… Як з вогнем бути, Романе?
— Зійти всім! — наказав Добров.
У вогненному потоці, весь у диму, немов стовп, стояв робот. На ньому видно було двох людей, що вчепились один в одного.
— Друзі! Аллан! Гаррі! Як ви там? Живі? Справилися з машиною? — гукнув Ілля Юрійович.
Крізь тріск розрядів пролунав Кернів голос:
— Хелло, командоре! Радий зустрітися. Лава дійшла до пояса Залізного Джона і вивела з ладу керування. Дуже шкода машини…
— Пожалійте що-небудь інше, Аллан. Тримайтесь дужче. Йду до вас на допомогу.
— Не будьте божевільним, командоре! Жодна машина, крім робота, не пройде по вогню.
— А повітряна подушка навіщо? — сказав Добров. — Всюдихід не піде по лаві, він пройде над нею!
І всюдихід з Добровим за рулем помчав на вогняний потік. Потужні насоси спрямували вниз струмені повітря, й повітряна подушка відокремила корпус від магми, надійно охолоджуючи його.
Всюдихід легко нісся над лавою, наче це була вода…
Добров порівнявся з димучим роботом і зняв з нього Керна, а потім Вуда.
Круто розвернувшись, Добров повів всюдихід через вогняний потік від робота.
Робот самотньо стояв серед вогню, і його застиглі в боротьбі руки були простягнуті до людей, що кинули його.
— О Томас! Томас! — голосив Керн. — Яка це була машина! Я почуваю себе негідником, що кидаю її…
Робот стояв по груди в киплячій лаві. Червонясті відблиски вигравали в його очах, і вони вперше здавалися живими, дивилися услід людям з докором.
Він став осідати зовсім як живий, трохи нахилився і впав.