Маруся Богуславка

Старицкий Михаил Петрович

Матусенько, простіть мені, простіть!

Погляньтеся ласкавим оком... доні

Не прокляніть! (Цілує ноги.)

Я винна... Серце враз...

Ганна

І ворога Украйни покохала?

Маруся

Не ворог він!.. Він присягавсь мені

Довіку край мій рідний боронити,

Не брать в ясир... в гарем...

Ганна

Ха-ха-ха-ха!

Гаразд поклявсь... і поняла ти віри?

Маруся

Не

кривдив він у слові...

Ганна

Як?! Та ти

Чи з чаду, чи сліпуєш нарочито?

Не кривдив? Ха!! Та він дурив тебе,

Як те дівча...

Маруся (сплеснула руками)

Ой мамо, мамо! Що ви?!

Ганна

Так, все дурив!.. І розум твій сп'янив

Розкошами: невольників тут сила -

Край палацу сидять вони в тюрмі.

Маруся (лама руки)

Не знала я... не відала... клянуся...

Ой лелечко!.. Ой ненечко... повір!

Яке страшне пробудження від сону...

Яка сама собі стаю гидка!

Сп'яніла я, чи... одібрав бог розум...

Чи кара то за втіху грішну... Ой,

Омана зла, нечуте ошукання!

Яка ж тепер безщасна я!! Ой, чом

Мене малу ти до схід сонця, мамо,

Не кинула в колодязь? Чом мене

Ти в пелюшках не задавила зразу?

Навіщо ти пустила на сей світ

Своє дитя,- на горе, на гризоту,

На поквил злий... на сльози навісні?!

Ой лелечко!.. Не можу ж я признати,

Щоб мій Гірей... щоб місяць мій ясний...

Мене дурив...

Ганна

Піди в тюрму,- там гине

Від мук тяжких хрещений руський люд,

Краса бійців, лицарство наше славне,

Що віру й край боронить від сіпак,

Що і сюди забилося з завзяття,

Щоб визволить тебе від бусурман,

Вернуть у рід Марусю Богуславку...

Маруся (не при собі)

Ой лелечко (хитається), з-за мене стільки мук?

Я буду там... я попрошу Гірея -

Він випустить... То все надужива

Без відома... його дозір...

Ганна

Ти певна?

Борониш все ти ірода пашу?!

Так похопись... бо хоче він сьогодні,

Як бунтаря, Сохрона покарать,

На люту смерть віддать твою дружину...

Маруся

Сохрон мій тут?!. Дай руку, бо впаду...

Туман в очах... зомліло серце в грудях...

Не віддихну... я вся мов на ножах...

Сохрон мій тут?..

Ганна (піддержує)

За всіх приймає муки.

А мій Степан, твій рідний брат, умер...

На

місці сім... сьогодні... під кинджалом

Довірного твого паші...

Маруся (несамовито)

Рятуй!

Рятуй мене од пекла, милий боже!

Я проклята... я грішниця тяжка...

Нема мені між людом рідним місця...

Віки минуть - мене клястиме люд,

Кісткам моїм не буде супокою!

З-за ласощів я віру продала,

З-за любощів забула край свій любий,

З-за тих розкош потурчилась навік,

Учаділа... і п'яна не змогла я

Оборонить ні брата, ні орлів...

І брат умер... а той, з ким обручилась,

Вже у катів. О мамо, мамо вбий

(дає кинджал)

Свою дочку зрадливу!.. Тни у серце,

Щоб на ножі все крів'ю запеклось!..

Геть, пріч усе!!! (Зрива і кида оздоби.)

Запроданки оздоби,

Добуті ви за рідну руську кров...

О, як тепер ненавиджу себе я,

Гидую як пашею і всіма

Невірами...

Ганна

О моя доню люба!

Маруся

Клянусь тобі цим небом пресвятим,

Клянусь судом, клянусь своїм покволом,

України покоєм я клянусь

І славою синів її завзятих,

Клянусь отцем, що визволю усіх.

Не допущу вже більше до знущання:

Я вимолю сльозами у паші...

А коли ні,- ключі у його вкраду,

Сп'яню, присплю... заріжу, задушу...

А воленьку братам моїм добуду

І помстою за муки заплачу!

Ганна

Дитя моє! Морозом битий квіте!

Прокинулась в тобі отецька кров...

Ти знов моя... знов наша...

Маруся

Україна

Не прийме вже... такої...

Ганна

Прийме, вір!

І все простить, як я тобі прощаю...

До помсти ж!!

Маруся

Так! До помсти!!

Ганна

І в наш край.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

"Єдина порада - смерть!"

Направо від глядачів - ганок розкішного будинку, із слупами, широким рундуком, мармуровими сходами, за ним здіймається шпилем мінарет з кружганком. Ліворуч на другім плані - тюрма, мури, брама... Просто - море, затока; навдалі, на другім боці затоки, видко город, мінарети, мечеті... Вечір, а далі ніч.

ВИХІД І