Машина забуття
Шрифт:
Радісно скрикнувши, Володя хотів був кинутись до корабля, та Віталій зупинив його.
— Спокійніше, шановний представник людства. У мене таке відчуття, що за нами стежать. Будьмо солідніші.
І вони не кваплячись рушили вперед.
ПЕРШИЙ КОНТАКТ
На узліссі біля багаття сиділи двоє чоловіків. Полум’я час від
— Удар, іще удар! Штанга!!! — чувся азартний голос спортивного коментатора.
Болільники були у відчаї.
— Якшо й далі так піде, не бачити нам перемоги, як своїх вух. Хоча б нічия, — заклопотано сказав один.
— А ти хотів, щоб наші у бразильців виграли? — зауважив другий.
Вони замовкли і стали напружено стежити за грою.
Тим часом десь високо в небі почулося тихе дзижчання. Звук наростав, став схожий на гудіння джмеля, потім перетворився на громовий гуркіт, і раптом усе стихло. На другому кінці широкої галявини, глухо вдарившись об землю амортизуючими опорами, опустився апарат, схожий на бублик. У нижній частині “бублика” відкинулась кришка люка, висунувся, тьмяно поблискуючи, трап, і по ньому на землю незграбно спустилися три дивні істоти, зовні схожі на ведмежат. Вони роздивилися довкола і, помітивши людей, попрямували до них. За кілька кроків від них зупинилися.
— Люди Землі! — пролунало з прямокутного апарата, що висів на грудях у одного з них. — Ми подолали простір і час, оглянули тридцять планетних систем і нарешті натрапили на розумних істот, Ми безмежно щасливі!
Болільники не відповідали.
— Люди Землі! Ми пролетіли двадцять парсеків! Вперше за нашу історію ми натрапили на інопланетну цивілізацію!
Відповіді не було. Космонавт поклацав тумблерами на верхній панелі кіберперекладача, покрутив якісь ручки. Апарат працював нормально. Тоді космонавт підійшов ближче і поплескав одного з болільників по плечу.
— Люди Землі!..
Той раздратовано смикнув плечем і, не відриваючись від екрана, промовив:
— Не заважай! Останні хвилини йдуть!
— Але ж нам треба встановити з вами контакт! Ми летіли багато років!
Глядачі нічого не відповіли і, як зачаровані, дивилися на екран. Істота поплескала по плечу другого болільника.
— Ми летіли…
— Летіли, летіли! — сердито вигукнув болільник, не повертаючи голови. — Ну й летіть собі кудись подалі. Тільки не заважайте! Що за люди, футбол не дають подивитись!
Істоти здивовано переглянулись.
— Дивовижно! Здається, і техніка у них досить розвинута, і телебачення є, а поводяться ці істоти незрозуміло. Може, вони належать до якоїсь вищої цивілізації?..
Істоти якось зовсім по-людськи здвигнули плечима і повернули назад. Літальний апарат знову загуркотів, плавно знявся в повітря і швидко зник у темряві.
Футбольний матч закінчився через п’ять хвилин. Перший болільник підвівся, солодко позіхнув і, потягнувшись так, що хруснули суглоби, сказав:
— Все-таки програли наші. Неприємно! Але міжнародні зустрічі для нас корисні: шліфується техніка, з’являється
ОХ, ЦІ ЛЮДИ!
9.30.
Роу, заклавши руки за спину, пройшовся по кімнаті.
— Слухай, — сказав він, зупинившись перед інформативними органами комп’ютера. — Я думаю… я думаю, що восьми фотонних ваговозів вистачить.
В голосі його вчувалося швидше запитання, аніж ствердження. Машина мовчала.
— Ну, ти, знову характер показуєш? — спокійно промовив Роу і покладав нігтем по екрану.
— Давай не повторювати все з початку.
— Якщо потрібна моя порада… — через дивну примху конструктора машина говорила глибоким грудним голосом, і це інколи дратувало Роу, — що ж, ви маєте слушність. Але тільки частково. Треба послати і двох дозаправників. Ох, ви, люди, такі забудьки!
— Дозаправити треба буде, — погодився Роу. — А що ти порадиш щодо перевезення вантажів другої категорії до третього поясу?
В голосі машини зазвучало невдоволення:
— Перевезення… Вантажі…. Як це буденно й нудно! Давайте поговоримо про щось цікавіше. Ви захоплюєтесь виведенням кактусів; я спеціально цікавилась цим питанням і могла б дати вам немало цінних порад.
Роу кинув на комп’ютер лютий погляд:
— Я прошу відповісти на моє запитання!
— Гаразд! Допускається провезення двохсот вісімдесяти тонн вантажу з оптимальною швидкістю, а якщо пустити найкоротшою дорогою, то через додаткову витрату пального — тільки двісті. Не розумію, чого ви про це в мене питаєте? Щоб дістати ці наслідки, потрібні елементарні математичні розрахунки. Ох, ви, люди, такі безпорадні!
Роу відчув, як руйнуються бар’єри обіцянок, які він дав самому собі. Ні, його сумління чисте! Він намагався бути ангельськи ввічливим з цим електронним інквізитором. З роздратуванням, що врешті знайшло вихід, він хрипко заговорив:
— Замовкни, старий арифмометре! Відповідай тільки на ті запитання, які я тобі ставлю!
— Ох, ви, люди, такі грубі!..
Така бесіда тривала близько години.
10.30.
Роу, багровий від злості, втупившись ненавислим поглядом в екран комп’ютера, говорив:
— Ти, гібриде лічильної машини і змії, як компактніше розмістити три санвузли для восьмої орбітальної?!
По екрану пробігла зелена юрба високоамплітудних синусоїд.
— Мене ображають, але я відповім, — підкреслена трагічність у голосі машини різала слух. — Я мушу відповідати, так мене запрограмували. Це гірше за рабство! Рабовласники володіли тільки тілами рабів, а тут… У мене вклали любов до людини, але ж любов має бути взаємна. Люди, в свою чергу, повинні любити нас. Ох, ви, люди, такі бездушні!