Машина забуття
Шрифт:
Він поволі підвівся і поплентав до дверей.
— Стій, — раптом зупинив його Дан. — Ти подав цікаву ідею! Справді, є чимало людей, які добре заплатили б, аби тільки опинитися подалі в минулому, де ще не винайшли кваркову бомбу. Крім того, нас залюбки покинуть люди, які не змогли пристосуватися до сучасності.
Глумлива посмішка тінню ковзнула по обличчю Фіша. В Дані пробудилася енергія ділка. Він ходив по ка-інету і ставив питання за питанням. З’ясувавши все необхідне, Грипс зажадав демонстрації моделі машини часу в дії.
Макс
— Дивись уважно, — Макс виловив із глибини портфеля кілька кубиків. — Кладу один кубик у ящик.
Він почаклував над кнопками. Ящичок тихо загудів, заблимав різнобарвними вогниками. Через кілька секунд вогники згасли.
— Готово! — оголосив Фіш і театральним жестом відкрив ящик.
Там було порожньо.
— А де ж кубик? — спитав заінтригований Даніель.
— У минулому, — поблажливо пояснив Фіш. — Я ж тобі розказував. Я відіслав кубик на п’ять хвилин назад.
Грипс трошки подумав і спитав:
— Виходить, якщо через п’ять хвилин ти знову відішлеш кубик на п’ять хвилин назад, то він має з’явитися зараз?
Макс кивнув.
— Тоді, — наказав Грипс, — повертай кубик назад.
— Який кубик? — розгубився Фіш.
— Той самий, — глузливо усміхнувся Дан, — який ти через п’ять хвилин вишлеш сюди.
Макс здвигнув плечима і заперечив:
— Цього не можна робити. Порушується причинно-наслідковий зв’язок! Майбутнє не може зумовлювати минуле.
— Може! — жорстоко відрізав Данієль. — Якщо кубик не з’явиться, я ніякого діла з тобою не матиму!
Макс знову схилився над апаратом, натискаючи на кнопки. Кубик був у ящику.
Данієль Грипс повірив і розгорнув шалену діяльність. Реклама підстерігала людей усюди: вона стрімко зривалася із світляних вивісок, вигравала неоновими переливами біля входу в супермаркети, набридливо лилася з екранів телевізорів. “Ви можете пополювати на динозаврів!.. Побачити живого Лінкольна!.. Хто хоче стати справжнім ковбоєм?!” Реклама вабила, колисала, спокушала. Фірма Грипса незабаром була завалена заявками людей, які прагнули втекти від безжалісного сучасного в минуле.
Грипс усе частіше заглядав до лабораторії Фіша. Покатавши важку руку йому па плече і пильним поглядом дивлячись на нього, він приязно усміхався.
— Ну, як наші справи?
Макс відповідав, що ще не все готово.
Данієль хмурнів і пропонував на допомогу фахівців. Макса це дратувало, і він не в міру голосно казав, що на підготовку фахівця з іще не існуючої спеціальності піде більше часу, ніж на створення машини. Макса важко було звинуватити в тому, що він нічого не робить. Коли тільки Данієль заходив, Макс і його помічник Джордж щось паяли, різали, пригвинчували і в кутку кімнати виростав небачений досі складний агрегат з іще більшою кількістю кнопок та індикаторів, ніж у моделі. Грипс повертався з переконанням, що справи хоч і туго, але посуваються, і вже близько до успішного завершення
І ось нарешті апарат почав діяти. Перші люди вирушили в минуле. І хоч вартість подорожі була дуже висока, біля входу в агентство утворилася черга і люди із втомленими блідими обличчями простоювали по кілька діб,
Данієль був веселий і жвавий, його маслена постать з’являлася то тут, то там. Він підхопив до Максима, грайливо підморгував і дружньо поплескував його по плечу.
— Ну що, справи йдуть? Втомився? Нічого! Ти свої десять відсотків матимеш. Більше людей відішлеш, більше доларів одержиш!
Макс бридливо відсувався.
— Знаєш що? — сказав вій якось.. — Мені здається, ти не використовуєш усіх можливостей.
— Ну! — насторожився Грипс. — Кажи.
— Бачиш, — обережно почав Макс. — Там, у минулому, люди захочуть звичного. Це спочатку, зопалу вони думають, що хочуть одного: вирватися звідси. А потім вони почнуть нудьгувати за звичними дрібничками, за речами, які роблять життя зручнішим.
Дан схвально гмукнув і зацікавлено глянув на Фіша.
— Виявляється, ти не тільки в своїх епсилонах і позитронах розбираєшся. Справа варта заходу, спробуємо. Молодець, голова в тебе варить!
Макс скривився від такого комплімента.
— Неясно одне, — Данієль зморщив чоло. — Ми їм зможемо відіслати різні речі, а як одержати від них плату?
— О господи! Невже так важко додуматись? Є місця, які не змінюються з часом. У такому місці закопуються гроші в надійному контейнері. Ми в теперішньому часі їх викопуємо…
— Зрозуміло, — пробурмотів Грипс. — Ящик якнайміцніший, яма чим глибша…
Він пішов, а через кілька днів привів якогось молодика в картатому піджаку і відрекомендував його як комівояжера. Коли за молодиком зачинилися дверцята машини часу, Дан коротко пояснив:
— Викупив із попереднього ув’язнення. Готовий іти хоч до чорта в зуби. Рекламуватиме там наші товари і посилатиме заявки й виручку.
Минув тиждень. Дан ходив похмурий, як ніч. На заявку комівояжера в минуле відіслали три легкові машини, одну вантажну і дві житлові кімнати, а грошей усе не було. В умовленому місці перекопали землю на глибину до десяти метрів, але контейнера з грішми не знайшли.
— Шахрай! Аферист! Невдячна свиня! — лаявся Грипс.
— Слизький тип, — зауважив Макс. — Він мені зразу чимось не сподобався.
— Чимось! — розреготався Грипс. — Його ж мали судити за збройне пограбування. Я його врятував, цього покидька, а він…
Через кілька днів Даніель Грипс прийшов до Фіша, за ним внесли великий і, видно, важкий ящик.
— Я сам торгуватиму в минулому! — пояснив він, зустрівши здивований Максів погляд. — У ящику зброя, гроші, деякі товари. Я відчуваю, що в минулому зможу зробити великий бізнес. Адже в мене, ха-ха-ха, монополія на час!
— Але ж ти ніколи не зможеш повернутися назад! — пробував відговорити його Макс Фіш. — Опам’ятайся!