Імена твої, Україно
Шрифт:
заміж за Генріха V, графа Шварцбург-Бланкербурзького,
Устинія – за князя Андрія Ярославовича,
а Переяслава стає жоною князя Мазовії Земовита І.
Ватиканські посли тим часом перейшли до головної
мети, заради чого й прибули вони до Кракова,
щоби «переловити» князя Данила, який вертався з
Чехії.
– Ми привезли тобі, світлий князю, благословення
від Папи Інокентія IV, з яким
переговори сім літ, ще з року 1247. А ще привезли тобі
і вінець, і сан королівський…
Коронація Данила
Галицького
в Дорогочині 1253 р.
2828
Тиша враз встановилася в залі, така тиша, що
крізь напіввідхилене вікно чути було потріскування
багаття у подвір’ї замку та напівголосне перемовляння
притомлених воїв Данила. Князь відповів не зразу,
справді бо, чимало збігло часу, відколи він листується
зі святим престолом. Вже й раніше посольства були
від римського папи і пропозиції коронації. Та не поспішав
князь, усе відкладав на потім, посилаючись на
свої умови та напружені стосунки з Ордою, загострити
які без військової допомоги західних монарших
дворів було недоцільно.
– Не подобає мені вести мову про це тут, на чужій
землі, – з якимось смутком почав князь Данило, говорив
не поспіхом, немов кожне слово перш клав на
долоню і, похитуючи його, зважував. – Нехай згодом,
дасть Бог, ще зустрінемося до Різдва Христового.
Серпень тоді добігав кінця, швидко в клопотах промайнула
осінь, і справді вони зустрілися грудневого
дня 1253 року в славному місті Дорогичині. Спільно
з князем Мазовії Земовитом князь Данило якраз готував
похід на ятвягів, неспокійних північних сусідів
Волинсько-Галицької Русі, які несподіваними набігами
чимало таки чинили клопоту. Тут вже звично збиралося
військо руське і польське до спільних походів
– господиня-зима вельми добрий будівельник доріг,
розлогі болота між Нарвою й Зеброю, непрохідні теплої
пори, тепер залюбки пропускали військо.
…Того дня в Дорогичині сонячно було та морозно,
іній всіяв дерева знизу й до вершечка, і стояли вони
та світились під сонцем свічами щирого срібла – аж
очі мружилися мимоволі від одного лиш погляду на
те осяйне біле диво на блакитному чистому небі. До
церкви Пресвятої Богородиці люд прибувати почав
ще зранку, веселий і гомінкий люд з розпашілими
і розчервонілими від шпаркого морозу обличчями.
Звістка про коронацію князя Данила ширилась
швидко, охочих подивитися
не бракувало, тож стачало і пересудів прибулого
польського поважного панства, литовських бояр чисельної
делегації, гостей з інших країв у небаченій
досі одежі. Делегації все прибували і тільки полоззя
саней хвацько посвистували по промерзлому і дзвінкому
снігові.
Князь Данило Дорогичин для коронації вибрав
невипадково. То була вотчина його предків, волинських
князів, навіть певний час слугував столицею
княжою, де сидів онук Ізяслава Василько Ярополчич.
А ще цим Данило хотів сказати, аби тевтонські рицарі
забували навік про ці краї. Навесні вже давнього
1238 року саме тут руське військо Данила та Василька
вщент розбило рицарів-хрестоносців. Галицько-Волинський
літопис про події ті згадує: «Коли ж настала
весна, рушили вони удвох на ятвягів. І прийшли вони
до Берестя, але ріки наводнилися, не змогли вони йти
на ятвягів. Данило сказав: «Негоже є держати отчину
нашу крижевникам-темпличам, тобто соломоничам».
І пішли вони на них великою силою, узяли город місяця
березня, і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили,
і вернулись обидва у Володимир».
Озвалися дзвони церкви Пресвятої Богородиці,
сповіщаючи про початок дійства, вони були особливо
звучними у морозному сухому повітрі, той подзвін
лунко котився містом і його околицями. Служки завершували
перевдягати князя Данила, в душі дивуючись
його спокою, наче йшов не на урочисту коронацію,
а мав приступити до звичних своїх князівських
клопотів.
На те в князя були свої причини. Він не причислював
себе до надто марнославних, він просто коронацією
думав захиститися від нашестя поганих, він до
останнього не приставав ні до постійних наполягань
рідні стати під королівський вінець, ні до порад поль
Коронація Данила
Галицького
в Дорогочині 1253 р.
3030
Король
Данило Галицький
Церква Святого
Миколая
в Дорогичині
з меморіальною
дошкою
ських князів Болеслава Соромливого чи Земовіта І.
Він згодився лише тоді, коли на власні очі побачив
папську буллу – архієпископ Опізо, їдучи з Ватикану
зі своїм посольством у Дорогичин, спинявся в кожному