Імена твої, Україно
Шрифт:
правлячому дворі і оголошував володарям країн
Центральної Європи буллу Папи про хрестовий похід
проти монголо-татар.
…І ось грянув хор, почалася Божа відправа, і при
велелюдді та при численному духовенстві архієпископ
Опізо підносить над головою князя корону.
– Приймаєш ти вінець, а ми єсмо готові на підмогу
проти поганих… Приймаєш ти вінець од Бога,
од Церкви Святих
Петра і від отця свого, Папи Інокентія, і від усіх
єпископів своїх…
Уже на паперті окинув поглядом прибулий народ
король Данило і не побачив краю людського моря.
– Слава!
Багатократно повторене «слава» покотилося
площами й вулицями, видавалося, морозне повітря
двигтіло від того багатоголосся, аж іній спадати з
дерев почав та зблискувати на льоту; срібний дрібнюсінький
та осяяний дзвінким сонцем, срібний
пил супроти неймовірно синього неба, що вигравав
різноколір’ям у сонячних променях і творив таку несподівану
в цю пору веселку…
Король Юрій І,
муж зело мудрий
Вони в’їхали в місто досвітком, ще тільки одинокі
перехожі траплялись назустріч, тож підкови коней по
бруківці вицокували поміж стін кам’яниць особливо
лунко. Дужі коні, вкриті панцером, вершники о залізній
зброї і тим же панцером прихилені, поверх якого
на плечі накинуті білі плащі з витканими великими
чорними хрестами, викликали подивовані погляди
зустрічних. Загін хрестоносців повільно просувався
Володимиром до королівського замку.
Прибульці й собі з подивом роззиралися, оцінюючи
досвідченим оком бувалих вояків оборонні вали та
інші укріплення, охайні вулиці і кам’яні будівлі, зведені,
вочевидячки, в недавні роки, мружили очі від
зблиску сонячних променів на куполах золотоверхих
чисельних храмів.
Король Юрій І, немолодий уже, сивий тою сивиною,
що непомітно переходить, чи навіть перейшла
у крейдяну білизнy, з осяйною короною на голові та
скіпетром у руках, сидів на високому троні з вигадливими
візерунками.
– Світлий королю, ми привезли тобі сердечне вітання
від Великого магістра хрестоносців, – попри
ковані свої обладунки посли кланялися легко і вправно,
наче одіж у них була лляна, а не із заліза. – Великий
магістр наказав нам передати побажання здоров’
я твоїй королівській величності та процвітання
усій
на півночі до гирла Дунаю, від Сяну і Вісли на заході
до земель Києва і Чернігова, звідки дужою збройовою
рукою прогнав ти поган татарських.
– Кланяйтеся і від мене Великому магістрові,
невтомному оборонцеві віри Христової, – по хвилі
відказав король, очікуючи слів подальших від прусських
послів.
– Великий магістр, усе рицарство Кенігсберга
і землі нашої вважають, що давні незгоди припадають
пилом віків. Настав для нас час купно єднатися
31
Юрій Львович
«Король Руси» Юрій
титулувався королем
і підписувався
так: «Король
Руський, Великий
князь Київський,
ВолодимироВолинський,
Галицький, Луцький
і Дорогичинський»
3232
Печатка Юрія I.
Напис: «S[igillum]
Domini Georgi Regis
Rusie» — Печатка
пана Георгія-Юрія,
короля Русі. На
звороті: «S[igillum]
Domini Georgi
Ducis Ladimerie»
— Печатка пана
Георгія-Юрія, князя
(Во)лодимирії
супроти поган, які стільки лиха завдають твоїй землі,
а завтра, якщо попустити поганим, можуть дійти і до
городів наших. Ми привезли угоду від Великого магістра
про обопільні дії на випадок біди чи загрози, і
якби твої ясні очі подивилися те написане, то магістр
доручив нам від його імені скріпити договір.
Старший із хрестоносців розгорнув довгий свиток,
писаний латиною, і взявся читати. Бояри, що стояли
праворуч і ліворуч королівського трону, слухали
уважно, лиш інколи недовірливі погляди, не втаївшись,
проривалися ненароком.
Дочитавши, хрестоносець вклонився, скрипнувши
обладунками, і передав свиток крайньому бояринові.
– Хай посли Великого магістра відпочинуть з трудної
дороги, – сказав король на завершення. – А завтра,
як дасть Бог день і хліб на столі, ми обсудимо ту
угоду спільно.
А як стихло відлуння важких кроків гостей під
склепіннями замку, терпеливі бояри гуртом заговорили.
– А чи то не замислив магістр якусь каверзу?
– Хтозна, чи то білі плащі з вишитими чорними
хрестами у них на плечах, чи то овечі шкіри поверх