Моксель, або Московія. Книга друга
Шрифт:
У професора О. О. Шахматова відбулася цілком безболісна, природна заміна племені чудь — плем'ям меря. Тому що, як я вже говорив, на той час російська наука поширила поняття "чудь” на всі фінські племена. Російському суспільству була прищеплена думка, що ростовсько-суздальська земля із давніх часів варилася в одному "історичному казані" з Великим Київським князівством. І вся ця "історична спільнота” з самого початку звалася "Русь". Через що всякі підміни й підтасування назв племен не сприймалися як грубі перекручування.
До речі, зверніть увагу: у текст Несторового літопису потрібно було внести плем’я меря, тому що саме вона проживала 862 року на майбутній землі Московії, Що засвідчили давні історики.
Ось послухайте, що з цього приводу писав О. О. Шахматов: "У XV столітті укладач Архангелогородського літопису подав нам коментар.., згадавши про Ізборськ, він говорить: "а то нині пригородок Псковський, а тоді було у Кривичах велике місто". Але, звичайно, такий коментар доводить лише те, що навіть у XVI столітті поселення Трувара в Ізборську, а не у великому місті кривичів, викликало здивування книжників" [32, с. 292].
"Ще більш незрозуміло поселення Синеуса на Білоозері, в області не Мері, що брала участь у закликанні, а Весі, що не брала участі в ньому. Щоправда, укладач "Повісті минулих літ" приєднав Весь до племен, що закликали князів, але таке безсумнівно пізніше поширення тексту доводить лише те, що вже на початку XII століття поселення Синеуса на Білоозері, а не в області Мері (у Ростові), викликало здивування уважного літописця" [32, с.292].
Привносячи в текст давнього літопису відверту облуду, російські професори самі себе заганяли в безвихідь. І з величезною ретельністю намагалися ту облуду виправдати. За О. О. Шахматовим, великий Нестор лише помилився, коли "забув" посадити Синеуса в Ростові, до мерян. У Нестора ця "неточність" навіть викликала "здивування". Однак він не став нічого виправляти, мовляв, нащадки розберуться. І нащадки розібралися — продовжили текст про варягів далі. Отже, читаємо:
"По дву же лету Синеус умре, и брат его Трувор, и прия власть Рюрик, и раздал мужем своим грады: овому Полотен, овому Ростов, а другому Бело Озеро. И по тем городам суть находници Варязи, а первии насельници в Нове городе Словене, Полотьски Кривичи, в Ростове Меря, в Белоозере Весь, в Муроме Мурома, и теми всемими обладаша Рюрик" [33, с.5—6].
Питання володінь вирішені ідеально просто. Одним розчерком пера всіх зігнали в майбутню Російську імперію. І невтямки "упроваджувачам доважку брехні", що ні меря, ні весь, ні мурома — древні фінські племена, які жили на своїй землі й були в шістдесяті роки IX століття ще дикими, ні про яку "державність" не відали і варяго-руське плем’я до себе в управителі не запрошували. І для того щоб посадити своїх "управителів" у фінське середовище, Рюрику спочатку необхідно було племена завоювати та підкорити, а вже потім — посадити управителів "всіма обладаша". Про військові походи Рюрика у фіно-мордовську землю літописці мовчать.
А щоб не видумувати нових відсебеньок, літописці навіть Синеуса і Трувора умертвили одразу, щойно ті прийшли. Однак та брехня про "раздал муже своим грады" і "всіма обладаша" помітна ще й з іншої причини.
Якщо повірити "загальноросійському літописному зводу", що Рюрик "обладаша" мерею, весю і муромою, то зовсім не зрозуміло, чому його рід забув про "свої володіння" до кінця X століття? Адже літописи про ці "володіння" не згадують цілих 136 років. П’ять поколінь Рюриковичів не знали про свої "володіння". Більше ніж дивно!
Пропоную послухати професора О. О. Шахматова, що пояснює, до якого року була доведена "Повість
"Повістю минулих літ прийнято називати найдавнішу частину літописних зводів, що дійшла до нас у списках Лаврентіівському, Радзивілловському, Московсько-Академічному, втраченому Троїцькому, Іпатіївському, Хлєбніковському і ще трьох пізніших, які належать до Хлєбніковського списку (Погодінському, Краківському та Єрмолаєвському). У списках Лаврентіівському, Радзивілловському, Московсько-Академічному і втраченому Троїцькому найдавніша частина літописного тексту доведена до 1110 року і обривається на незакінченій статті цього 6618 (1110) року... А в списках Іпатіївському і Хлєбніковському читається закінчення статті 6618 (1110) року, а після неї без помітної перерви випливають статті 6619, 6620, 6621, 6622, 6623, 6624, 6625 і наступних років, причому, однак, після 6625 року... помітне значне зменшення обсягу літописних статей. У частині до 6618 (1110) року текст Іпатіївського і Хлебніковського списків подає (особливо починаючи з 6584 року) кілька зайвих звісток супроти Лаврентіївського й подібних до нього списків. Таким чином, ми маємо підставу говорити про дві редакції "Повісті минулих літ": перша. Представлена Лаврентіївським і подібними до нього списками, і друга, представлена Іпатіївським (і подібними до нього списками. — В. Б.) [32, с. 1—2].
Тепер ви розумієте, чому знаменитого M. М. Карамзіна не влаштовували раніше "знайдені" Львовський і Лаврентівський "літописні зводи" (у 1792 році). Вони не подавали відомостей про 1147 рік. Тому він 1809 року і "знайшов1 саме Іпатіївський "літописний звод".
Отакої! Що знадобилося, те й "знайшов"! Але це зауваження попутне. Головне — хочу звернути увагу на той факт, що, згідно із "загальноросійським літописним зводом", літопис "Повість минулих літ" був написаний тільки на початку XII століття. Це дуже важливо! Тому що київський літописець Нестор, який писав свою працю в XII столітті, подавав істини й поняття, слова і події, які існували, були відомі в його час. Професор М. І. Костомаров чітко вказав: "Наш літопис складений у XII столітті, тому, повідомляючи звістки про колишні події, літописець вживає слова та вирази, що панують у його час " [33, с. 279].
Інакше й бути не могло. Саме "Повість минулих літ" повідала, що носіть у XII столітті мер я, весь і мурами жили на тій землі, де жили І а IX столітті. Якщо було б по-іншому, літописець обов'язково відзначив біт переміщення їх. 1 хоча в сам літопис внесено багато "доважку брехні" про роздачу землі, про власників, однак це не заважає виявляти в літопису ті факти й події, які незаперечні, не викликають сумнівів. Стародавній літопис засвідчив: рід Рюрика абсолютно не цікавився землями мері, весі, муроми, мещери і так далі з 862 року до 988 року. Роздавши "мужам своїм гради", Рюрик геть забув про тих "мужів" і ті "гради". Послухаймо історика: "Із часу переходу Олега (882 рік) зі своїми полчищами в Київ до Володимира (Святого) — більше ста років ми не знаємо майже нічого про нашу північ, крім неясної подорожі Ольги (у Новгород. — В. Б.) й обрання новгородцями Святославового сина. Збережені звістки (літописів) про ці часи стосуються (винятково) Півдня (Києва)" [33, с.278].
Такий анекдот "володіння"! Навіть відомості про Новгород настільки убогі, що історик мовить про те з жалем. А відомості про "володіння" у ростовсько-суздальській землі в літописах відсутні геть-чисто. Київські князі, починаючи від Олега, зовсім не знали, що володіли мерею, муромою і весю. Дуже дивна "безпам’ятність".
За найменшого доторку до запущеного в історію "доважку брехні" вона, ця брехня, постійно відшаровується і відвалюється.
Катерина II зі своєю "Комісією", щоб прив’язати "Залешанську землю" до роду Рюрика і до Великого Київського князівства, вважала цілком достатнім елементарної словесної вставки в стародавній літопис "Повість минулих літ". Але, як виявилося, ті слова не були пов’язані єдиним змістом із подальшим текстом. Через що є там сторонніми, їх вільно й безболісно можна пропускати і викидати. Цілісний текст літопису подібних дій не допускає.