Моксель, або Московія. Книга друга
Шрифт:
Так, у 1373 році в "загальноросійських літописних зводах" знаходимо: "А князю... Димитрию Московскому бышеть розмирие с Тотары и с Мамаем".
Уже в 1377 році Димитрій посилає свої дружини на ріку П'яна проти татарських військ і зазнає цілковитого розгрому. Але в 1378 році на ріці Вожа його дружини разом iз дружинами Литовсько-Руського князя Андрія Полоцького розбили війська підручного Мамая — Бегича. Зверніть увагу: 290 перемогу святкували в 1378 році разом із військами сина Ольгерда Андрія Полоцького.
Спільні дії московського князя Димитрія із сином Ольгерда більш ніж дивні, якщо керуватися московськими "сказаннями" про дружбу
Навіщо ж Литовсько-Руський князь Ягайло в 1378 році направив митрополита Кіпріана до Москви?
На це запитання є лише одна логічно достовірна відповідь: він зажадав від московського князя Димитрія приєднатися до Литви для відсторонення Мамая від влади і відновлення в Золотій Орді законного правління великої династії Чингісидів. Скоріше всього, Димитрій, прозваний Донським, повстав проти цієї вимоги. За що й був відлучений від церкви та підданий анафемі митрополитом. Будучи під прокльоном, Димитрію нічого не залишалося, як приєднатися до походу литовсько-руського війська проти Мамая 1380 року. Зверніть увагу: саме московські дружини Димитрія приєдналися в Коломні до військ литовсько-руських князів Андрія Полоцького, Дмитра Брянського і Боброка-Волинського (Дмитра Каріатовича). Свідченням саме цієї історичної правди є той безсумнівний факт, що після вступу на ханський престол Золотої Орди в 1380 році Тохтамиш підписав союзницький договір з великим Литовсько-Руським князем Ягайлом. Цей договір діяв упродовж 20 років. Результатом договору стала знаменита битва 1399 року на ріці Ворсклі, коли Вітовт пішов війною проти ворогів Тохтамиша.
І саме в тій битві загинули три великих русичі (не плутати з московитами) — князі: Андрій Полоцький.
Дмитро Брянський, Дмитро Каріатович (Боброк-Волинський).
Тому московська брехня — мовляв, усі три литовсько-руські князі вірно служили Димитрію Московському, не має сенсу: не міг волелюбний князь-русич піти в услужіння до золотоординського раба-васала.
Не можна принижувати великих предків.
Така історична правда про відлучення Димитрія Московського від церкви, про піддання його митрополитом Кіпріаном анафемі та про Куликовську битву.
Спотворили московити історію ґрунтовно!
Однак повернімося до митрополита Кіпріана. Тільки в 1390 році, за згодою великого Литовсько-Руського князя Вітовта і хана Тохтамиша, митрополит Кіпріан переїхав до Москви. Він прибув у Москву по двох роках після смерті Димитрія Донського.
Митрополит Кіпріан продовжив зусилля православної церкви по залученню фінських племен до християнської релігії за допомогою насадження монастирів-власників у північних улусах Золотої Орди. Ця цілеспрямована політика стала домінуючою догмою московського православ'я на багато сотень років. Мінялися методи дій — принципи залишалися незмінними.
Помер святий митрополит Кіпріан 16 вересня 1406 року. Похований у підмосковному селі Голеніщево. Поховання митрополита в підмосковному селі закономірне. Позаяк Москва в ті роки лежала в руїнах. Після повного знищення в 1382 році ханом Тохтамишем вона багато
Згадайте знамените послання Едигея до князя Василя, сина Димитрія, так званого Донського: "...а нині тікаєш, як раб!.. Помисли і навчися!".
Природно, новий митрополит зміг з’явитися в північних улусах Золотої Орди тільки по деякому часі після цих страшних подій. Так і було!
Новий московський митрополит Фотій після довгих процедур узгодження із Золотою Ордою прибув із Константинополя тільки в 1409 році. І займав митрополичу кафедру до 1431 року. "Ханське благословення" для Московської митрополії продовжувало зберігати силу всі ці роки. Монастирі й далі процвітали, збагачувалися й розширювалися, поглинаючи фінські племена. У монастирях, як і у всіх церквах північних улусів Орди, і далі вихваляли єдиного, посланого Богом для московитів, Царя (Хана), святителі й далі піддавали анафемі й відлучали від церкви князів, котрі провинилися перед ханом і його баскаками.
Монастирі під час покарання Москви в 1382 і 1407 роках не були зруйновані й спустошені ханськими військами. Любов, повага і довіра володарів Золотої Орди і святителів (митрополита та єпископів) московського православ’я були взаємними. Російські байки про незалежних князів ростовсько-суздальської землі з 1238 до 1505 року — безпідставні. Навіть взаємини хана Золотої Орди і московського православ’я спростовують подібні безпідставні твердження.
Принагідно: Київ у ті роки, після переїзду Кіпріана в північні улуси Орди, або мав свого власного митрополита, або його єпархії безпосередньо підпорядковувалися Константинопольському Патріархові. Ніякого підпорядкування київських єпархій московським митрополитам не було. Цю аксіому необхідно пам’ятати. Бо коли в 1358 році митрополит Алексій самовільно прибув до Києва, то був арештований за наказом великого князя Ольгерда і майже два роки просидів у в’язниці. Його випустили в Московію тільки в 1360 році.
Після смерті Московського митрополита святого Фотія 1431 року північні улуси Орди не мали митрополита шість літ — до 1437 року. Причиною стала нова веремія у Великій Орді й, природно, у Московії. Тривала велика різанина в Орді між спадкоємцями Тохтамиша і Тимур-Кутлука. А Москва копіювала події у Великій Орді власною різаниною, так званою "шемякінською смутою".
Не будемо повторювати розповідь про події тих далеких часів. Вони страшні й драматичні. Тільки в 1437 році Константинопольський Патріарх Іосиф висвятив для північних улусів Орди нового митрополита—знаменитого Ісидора. Московська церква не любить вести мову про цього святителя. Замовчує його ім’я. Начебто митрополита й не було.
Саме Московський митрополит Ісидор брав участь від московської Православної церкви в знаменитому Флорентійському соборі (1439 рік) Католицької церкви, де було ухвалено рішення про об’єднання церков і підпорядкування Православ'я Римському Папі.
Природно, хан Великої Орди допустити такого не міг. Іслам у ті роки перебував у жорстокому протистоянні з католицизмом. Мова йде про країни, що сповідували мусульманську і католицьку релігію. Тому теля повернення в Орду митрополит Ісидор був посаджений під арешт (1441 рік). Пізніше — виселений з Великої Орди в Константинополь, як результат настійних звертань патріарха до хана.