Молоді літа короля Генріха IV

Манн Генрих

Він хотів побачити, чи спроможеться розважливий, схильний до сумнівів розум успішно опиратися крайнощам нерозуму, що загрожують йому всюди. Адже людська натура весь час марнує себе на такі крайнощі, як учить нас історія і як засвідчують старовинні автори. Людський рід звичайно виявляє себе як поріддя сліпців, що тільки несамовито борсається й не може нічого пізнати. Кожен із тих нечисленних смертних, яким господь, дарував здорову душу, мусить хитро приховувати її від усіх буйних шаленців, а то далеко він не зайде. Більша частина історії людства минула в спалахах божевілля і так само минатиме далі. Та це ще навіть добре, бо ті душевні хвороби, що бодай якось виливаються назовні, порівняно легші: omnia vitia in aperto leviora sunt [112] .

112

Всі

відкриті вади менш небезпечні (лат.).

Потім пан де Монтень також виголосив тост. Він побував у Парижі й бачив Лігу. За цей яскравий спалах тяжкої душевної хвороби він і запропонував Анрі перехилити келихи. Потім заговорив так твердо й рішуче, ніби це він сам був борцем проти Ліги та її іспанського золота, сам терпляче збирав прибічників, сам мав успадкувати трон:

— Ліга ще переживе свій розквіт і занепад, а потім настане ваш час, величносте. Не питаймо, чи довго він триватиме і чи не повернеться після нього звичайне божевілля. Хай це нас не турбує. Я не маю сумніву, що побачу ще, як мій король надіне корону.

Але йому вже нагадували про себе звичні тілесні прикрощі. Крім того, з виразу свого співрозмовника Монтень побачив, що вже сказав досить, і підвівся.

Та Анрі глибоко схвилювало це пророцтво: юнакова свідомість готова була його сприйняти, і всі слова дворянина били в неї, як у дзвінку мідь.

— Ви правду кажете, друже! — вигукнув він. — Я принц крові! — І забігав широкими кроками по залі, гукаючи: — Так, я принц крові й тому випереджу всіх. Ось звідки моє право й моє покликання!

Монтень водив очима слідом за ним. Сам він, власне, наважився висловити тільки загальні міркування про здоровий і хворий дух у людях і епохах. Одначе він кивнув головою й сказав:

— Якраз це я й мав на увазі.

Бо йому самому щомить ясніше ставало, що обидва вони говорили різними словами про одне: так, як різні ноти складаються в єдину гармонію. І він, уклонившись перед відходом, додав на закінчення:

— Ім'я важить багато й пояснює те, чого інакше нізащо не можна пояснити. Один флорентійський митець, чиї великі твори я похвалив, надумав пояснити мені, як йому пощастило їх створити, і сказав: усе своє вміння він завдячує лише тому, що походить із роду графів Каносських. Звуть того митця Мікеланджело [113] .

113

…усе своє вміння він завдячує лише тому, що походить із роду графів Каносських. Звуть того митця Мікеланджело. — Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) — геніальний італійський скульптор, художник і архітектор епохи Відродження. Біографи Мікеланджело Кондіві й Базарі твердять, ніби рід Буонарроті веде своє походження від старовинного італійського роду графів Каносса. Це твердження не доведене.

Анрі квапливо підійшов до свого гостя, що вже стояв біля дверей, ще раз обняв його й шепнув йому на вухо:

— Я ще не створив нічого. Але я можу.

Moralite

Le grand danger du penseur est d'en savoir trop, et du prisonnier d'hesiter trop longtemps. Voila ce captif de luxe, qui a des loisirs et des femmes, retenu par ses plaisirs en meme temps que par les amusements desabuses de son esprit. Cependant il voit des fanatiques cupides entamer la moelle meme d'un royaume que plus tard il devra redresser. Heureusement qu'il lui reste des amis pour l'admonester, une soeur pour le gifler a temps, et que meme un spectre le relance afin de lui rappeler son devoir. Au fond il n'en faut pas tant, et son jour venu de lui meme il prendra son essor. C'est la belle sante morale qui lui donne l'avantage sur tous les immoderes de son epoque. Comme un certain gentilhomme de ses amis, l'immoderation dans la poursuite du bien meme, si elle ne l'offense, elle l'etonne et le met en peine de la baptiser. Par contre, il possede le mot propre par quoil il signale et ses qualites et ses droits. En appuyant sur son titre de prince du sang c'est en realite sur les prerogatives de sa personnalite morale qu'il insiste.

Висновок

Найбільша небезпека для мислителя —

забагато знати, а для в'язня — занадто довго вагатися. Ось він, цей в'язень, у розкошах: він має і дозвілля, й жінок, і затримують його як насолоди, так і невтішні розваги розуму. Та водночас він бачить, як зажерливі фанатики вгризаються в саме серце королівства, яке йому колись доведеться відроджувати. На щастя, він має ще друзів, що докоряють йому, і сестру, що в слушну хвилину дає йому ляпаса; з'являється навіть привид, щоб нагадати йому про обов'язок. Власне, так багато йому й не треба, і коли настане його день, він сам піднесеться на вершину. Його здоровий дух дає йому перевагу над усіма сучасниками, що не знають міри ні в чому. Так само як для одного приятеля-дворянина надмірність навіть у добрих ділах майже відворотна для нього; принаймні вона відбирає йому мову, і він не вміє знайти тій надмірності назви. Зате сам він знає слушне слово, яким визначає своє покликання і свої права. Одначе, посилаючись на титул принца крові, він насправді стверджує тільки моральну перевагу своєї особистості.

VII. ТУРБОТИ ЖИТТЯ

«Моя маленька перемога»

Нерак — провінційне місто, над ним пролітають птахи, до його брам, тупочучи ратичками, пливуть отари овечок, а довкола нього лежать рівні поля, дуже родючі; і так воно триває вже тисячу років. Люди тешуть дерево, мнуть шкури, різьблять камінь, рубають м'ясо або стоять над зеленою Баїзою й вудять рибу. Та як тільки на шляху зіб'ють куряву збройні вершники, відразу всі квапляться поховати своє добро, яке можна, і виходять назустріч із порожніми руками, сподіваючись, що їх пощадять. Шкода покладатись і на мури, й на рови, і на панів — чи то католиків, чи то гугенотів, залежно від того, чия саме взяла гору. Бо вже недалеко нові, що повбивають їх або проженуть. Для городян один рятунок: коритись кожному, хто цього захоче, і так вони й роблять. Тому в Нераку одні ходять до обідні, інші на проповідь і відповідно до віри останнього завойовника твердять, що вірують у те або в те.

Молодий король Наваррський, щасливо вирвавшись на волю, не поїхав до своєї столиці По: там його мати, королева Жанна, своєю високою ревністю у вірі зробила протестантство занадто нетерпимим. Він обрав для своєї резиденції тихий Нерак. Це місто лежить у графстві Альбре, давньому володінні його предків з материного боку, і якраз посередині краю, яким він відтепер мав правити. Край той складався з його власного королівства і провінції Гієннь, столицею якої було місто Бордо. А до його королівства, як і давніш, належали землі Альбре, Арманьяк, Беарн, Бігор і Наварра. Поки сам він сидів у Луврі, його дворяни й гугеноти успішно відбивались і від старого Монлюка, що вдирався до них за наказом короля Франції, і від іспанських загонів, що спускалися з гір. Краї, підвладні новому губернаторові, що мав і, королівський титул, простягались понад Піренеями й морським узбережжям аж до гирла Жіронди. Це південний захід Франції.

Повітря волі п'янить, як вино, випите під вітром і сонцем. Хліб волі солодкий навіть коли він черствий. А їздити вільно по країні після тривалого полону! Лише зрідка повертатися додому — й бути дома всюди. І ніяких тобі сторожів чи наглядачів, самі друзі. Тоді так легко дихається, і кожна корівниця здається вродливіша, ніж була для в'язня принцеса. Правда, вигляд у вас, шановні земляки, кепський. Ви дуже підупали, поки нас тут не було. Винні в цьому Монлюк, іспанці й обидві ваші релігії. Хто ж це годен витримати таку ревність у вірі й постійну небезпеку для життя! Про це й ми могли б чимало розказати. Здебільшого ви покидали свої витолочені ниви й спалені оселі — їх таких у провінції десь із чотири тисячі. А самі врешті подались у розбійники, і я вас розумію. Але я покладу цьому край, і тут настане мир.

Сам починаючи наново, він вірив, що й усі можуть оновитись. Бути веселими й терпимими — що ж легше? Та маленькі містечка, навчені гірким досвідом, непокірні й затяті: вони зводять міст, тільки-но ми наблизимось.

— Тюренне, у тебе голос добрячий, гукни їм, що губернатор усе минуле прощає, а за те, що візьмемо, ми заплатимо. Не хочуть? Скажи їм, хай не дуріють. Бо як удеремося до них силоміць, то й пограбуємо. Он мого Роні вже нетерплячка бере. Так воно ведеться, без цього не буває.