Москва Ординська. Книга друга
Шрифт:
Після того, як до влади в Золотій Орді у 1380 році прийшов хан Тохтамиш, між Золотою Ордою і великим Литовсько–Руським князівством був підписаний мирний договір, за яким ті землі (раніше приєднані) залишились за Великим князівством. Але податки, які на тих землях збиралися, здавалися до казни Золотої Орди. Про що свідчить ярлик хана Тохтамиша до польського короля Ягайла (1392 рік).
Не будемо його цитувати.
Золотоординські хани передавали Великим Литовсько–Русь ким князям ярлики на землі так званої Західної Мещери.
Згідно з російськими літописними зводами тільки Великий Московський князь був противником передачі тих улусів
Треба розуміти, що ця передача так званих Мещерських земель до складу Литви влаштовувала обидві сторони: хани отримували з тих земель податки і мали вільний доступ до своїх старих улусів, а головне — Золота Орда мала стовідсоткову гарантію ненападу з тих земель; в той час, коли і Литва забезпечувала собі ненапад з того боку, одночасно, маючи змогу використати татарські сили так званої «Західної Мещери» у протистоянні з Тевтонським Орденом. Звичайно, такий мир зберігався тільки за часів дружніх ханів на золотоординському престолі. Ось чому Велике Литовсько–Руське князівство підтримувало у Золотій Орді ханів Тохтамиша, його синів, хана Улу–Мухаммеда.
Османська імперія та Кримське ханство змушені були піти на наймовірні поступки, аби зміцнити Московське князівство та зіштовхнути його з Великим Литовсько–Руським.
Першим кроком стала немовби вимушена передача до складу Московії Великого Тверського князівства — союзника Литви з часів хана Беклемиша, він же — Михайло Тверський.
Московія розпочала війну з Новгородом (1471 року), не маючи спільного кордону з ним. Тому цілком закономірним стало рішення кримських ширинів підпорядкувати ширинський Тверський улус войовничій Москві, аби і самим з того мати певний зиск.
Так Москву зіштовхнули з Великим Литовсько–Руським князівством. Але князівство втрималося від війни з Московією і в 1471, і в 1485 роках, хоча поведінка татарської Москви з 1471 по 1485 рік була агресивною.
І хоча Іван III (Якуб) уже в 1485 році писав у своїх листах: «Я уже начал воевать с Казимиром, ибо князь Тверской его союзник», то ще не була війна між Московією і Великим Литовсько Руським князівством.
Тому Кримський хан Менглі–Гірей за прямою вказівкою турецьких Османів став забирати (вибірково) ярлики на окремі «Мещерські улуси» та передавати їх від Литви до Московії. Тут уже інтереси Москви і Литви були цілком протилежними, хоча і цього разу хан чинив за законом: він був володарем тих земель, успадкувавши їх від ханів Золотої Орди.
Про те, що землі «Західної Мещери» до часів Івана III входили до складу Великого Литовсько–Руського князівства, свідчать не тільки листи кримських ханів до московських князів, які цитувалися уже не раз, а також ярлики кримських ханів, які були видані ними великим Литовсько–Руським князям. Послухаємо:
«Потвердні ярлики, що видавалися ханами Хаджі–Гіреєм (1461 р.), Менглі–Гіреєм (1472 р., 1507 р., 1514 р.), Махмед–Гі реєм (1520 р.), Сахіб–Гіреєм (1540 р.) і Девлет–Гіреєм (1560 р.), становлять складні багатошарові пам’ятки. Тривалий час вони, за висловом М. Грушевського, “Не мали щастя в історіографії” й розглядалися як історичний курйоз» [167, с. 204].
Якщо ярлики кримських ханів великим литовсько–руським князям могли все ж таки досліджуватись, хоча й з додатком «історичний курйоз», то, зрозуміло, що ярлики кримських ханів московським князям на ті самі міста та улуси заховані московитами до таємних сховищ.
Слід також знати, що Москва сфальшувала ярлики, які вивчалися «як історичний
Завжди пам’ятаймо: Москва робила раніше все можливе і робить сьогодні, щоби спаплюжити українську історію та принизити українців.
Так із кінця XV століття Московське князівство стало отримувати від Кримського хана ярлики на окремі татарські улуси так званої «Західної Мещери» та просуватись на захід. Якби Московія робила те самостійно, без кримських ханських ярликів та без згоди турецьких Османів, то, зрозуміло, що була б ними знищена.
Московська історична наука, як уже заявлялось, не може будуватися на винятках із загальнолюдських правил. Отак Москва була доведена Бахчисараєм та Стамбулом до майже двохсотлітньої війни з Литвою та Польщею, яка розпочалася 1500 року походом Московії на Сіверські землі та битвою на Ведроші в липні того ж року і продовжувалася з перервами по 1686 рік.
Свідченням того, що Москва захоплювала міста «Брянеск, Стародуб, Почап, (Северский) Городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ» згідно з отриманими ярликами від Кримського хана, є узгодження військових дій Москви та Криму в 1500 році. Напередодні походу московсько–татарських військ на Сівер щину, Кримський хан навесні 1500 року завдав удару по Русі (Україні), а восени того ж таки року завдав повторного удару, дозволяючи Москві закріпитись на Сіверщині. Послухаємо:
«Щоправда, Молдавія, традиційний союзник Московщини, не змогла надати їй дійової допомоги. Проте доволі ефективним був її союз із Кримським ханом: син Менглі–Гірея, Ахмат–Гірей, упродовж 1500 р. здійснив два спустошливі набіги на територію Литовської держави. У походах московських військ брали участь і казанські царевичі; так за активної участі Мухаммед–Еміна в серпні 1500 р. був здобутий Путивль» [167, с. 327].
Треба мати на увазі, що казанські, касимовські та кримські татари, а пізніше — ногайські та астраханські, діяли на західному фронті постійно. Без них Московія була звичайною іграшкою в протистоянні з Європою.
Отож, коли ми зрозуміли, як відбувався перехід татарських удільних улусів «Західної Мещери» від Литви до Московії, згадаймо також і те, що споріднені татарські роди Золотої Орди завжди могли навідуватись до своїх удільних улусів так званої Мещерської землі. Ходив туди навіть ширинський Кримський хан, як раніше туди ходили Тохтамиш, Джалал–ад–дін (Зелені Сал тан) та Улу–Мухаммед. Згадаймо відхід хана Золотої Орди Улу Мухаммеда восени 1437 року до Белева та зимування його там. Белевський татарський улус підтримав свого одноплемінника та став на його захист у 1438 році, виступивши проти московитів.
Існував також Ізюмський шлях із Криму до Мещерського (Мещовського) поля. Між іншим, він ще називався Царський шлях. Ним ходив до Мещери сам Кримський цар. Послухаємо.
«Изюмский шлях, один из гл(авных) путей, к(ото)рым пользовались крымские татары для набегов на Русь (Московию) в 16–18 вв. Начинался у верховий р. Ораш (левый прикток Днепра), где отделялся от Муравского шляха «пересекая по Изюмскому броду Северский Донец и в междуречье верховьев Пела, Ворсклы, Северского Донца и Оскола вновь сливался с Мурав ским шляхом» [2, т. 10, с. 120].