Москва Ординська
Шрифт:
З яких причин О. Ратшин поіменував хана Буре (Мухаммеда) прізвиськом Бугай — невідомо. Московський професор І. У. Будовніц у своїй праці «Монастыри на Руси и борьба с ними крестьян в XIV—XVI вв.» дещо поправив свого попередника, але не до кінця:
«…В Великом Устюге возник еще один монастырь — Иоанна Предтечи, который по преданию, занесенному в Устюжский летописец, построил… Баскак Буга (в крещении Иван)» [113, с. 71].
Московити спотворювали імена ханів повсюди, аби приховати правду. Однак визнали, що християнську віру прийняв сам баскак, тобто господар тієї землі. А раніше вже наводились свідчення російського професора
Раніше наведені свідчення із праць О. Ратшина та І. Будовніца дають змогу також визначити столицю (місце ставки) хана Мухаммеда (Буре). Столицею його удільного улусу став Великий Устюг.
Звичайно, у ті далекі часи столиця Мухаммедового улусу носила інше, татарське ім’я.
Хан Батий, окрім раніше наведених започаткувань, увів на теренах Золотої Орди порядок видачі кожному можновладцю держави ярлик на посаду: улусних ханів (князів), удільних ханів (князів), темників (князів), тисячників (князів), митрополита, єпископів і т. д. Це стосувалось усіх посад державних службовців, підпорядкованих центральній владі.
Уперше такі ярлики були видані Батиєм упродовж осені 1242 — весни 1243 років. Слід зазначити, що ні одного Рюриковича із так званих Великих Володимирського і Рязанського князівств серед отримувачів ярликів бути не могло. Бо землі Тмутаракані (в московській інтерпретації — Велике Рязанське князівство) дісталися брату хана Батия — Беркечару, землі Мещери (в московській інтерпретації — Велике Володимирське князівство) стали належати Чилаукуну, а землі так званого Тотєшина (в московській інтерпретації — землі племені весі) відійшли до хана Мухаммеда (в хрещенні — Іван Ординський). На посади тисяцьких і сотників брати Батия призначали (чи то самі, чи за згодою Батия) членів тих родів (ілі), які разом із ними прибули на нові землі і стали опорою нових господарів улусів.
Саме про такі явища розповідають свідки тих часів: Рашид-ад-дін, Джувейні, Кіракос Гандзакеці, Вільгельм де Рубрук та інші. Для своїх північних улусів Батий не робив винятків.
Російській історіографії врешті-решт доведеться всі «доважки брехні» повикидати на історичне звалище.
Треба також визнати, що з 1243 року при ставці хана Батия опинився один із священиків, який очікував митрополичого престолу, й у 1250 році, за згодою хана Батия, він відвідав Константинополь і був висвячений Патріархом на Митрополита Золотої Орди з іменем Кирило.
Історик К. Валішевський, який працював у московських архівах у часи суворої Столипінської реакції, напередодні Першої світової війни, досить конкретно написав:
«До татарского нашествия разделение русской земли на маленькия княжества и сохранение постоянной связи церкви с Константинополем были гарантией независимого положения ея владык. Но в это время они решили стать под защиту новой власти. Митрополит Кирилл стал жить при дворе самого хана. Милостивая грамота Мангу Тимура и щедро раздававшиеся его приемниками ярлыки были наградой за это положение. Но полученныя таким образом милости влекли полнейшее отречение от былой независимости…» [114, с. 46].
Із 1250 року митрополича кафедра знаходилася при ставці хана Золотої Орди, а Православна церква стала ідеологічною зброєю в руках хана. І хани Орди досить активно використовували церкву проти улусних заколотників, які виходили
Як уже зазначалося, у 1254 році у Сарай-Бату був побудований кам’яний храм. Його побудував хан Сартак:
«Книги вернул он все, кроме псалтыря госпожи королевы, который удержал с моего позволения, так как я не мог отказать ему в этом. Именно он (батько Койяка.—В.Б.) говорил, что псалтырь очень понравился Сартаху… Именно по поручению Сартаха он строил большую церковь на западном берегу реки и новый поселок и хотел, как он говорил, приготовить книги для нужд Сартаха» [11, с. 168].
Самі хани будували православні храми у своїх столицях: Сартак — у Сарай-Бату, хан Мухаммед (Буре) — у Великому Устюзі, хан Беклемиш (Михайло) — у Твері («Андреев городок») тощо.
У1261 році з дозволу хана Берке у Сараї була відкрита єпархія, яка отримала назву Сарайської (Сарської). Першим Сарайським єпископом був призначений — Митрофан, другим — Феогност і так далі.
Ось свідчення російського церковного історика:
«…В столице Татарского Хана, Великом Сарае, находилось множество… (христиан.—В.Б.), которым приемник Батыев, Беркай, дозволил отправлять христианское богослужение явно; посему Митрополит Кирилл в 1261 году и посвятил туда перваго Епископа Митрофана. Последующие затем Епископы, имевшие в своем ведомстве и церкви, лежавшия от Чорнаго Яра по Хопру и по Доне, стали именоваться Сарайскими, или Сарскими и Подонскими… (этот.—В.Б.) архиерейский дом издревле был любим Великими Князьями…» [19, с. 265].
Це була одна із найбагатших та наймогутніших єпархій Золотої Орди.
У ті ж 60-ті роки XIII століття (найімовірніше, у 1261 році) кафедра митрополита Кирила опинилася у новій столиці держави — Сараї-Берке, яка розташовувалась у районі сучасного Волгограда. За наказом хана Берке, у новій столиці для митрополита Кирила був побудований новий храм. Ось чому всі розкопки столиць Золотої Орди засекречені і зберігаються у сховищах.
Спробуймо знайти сьогодні друковані праці археологів: О.В. Терещенка (1806—1865), Ф. В. Баллода, П. С. Рикова, О. А. Кроткова, які в XIX і на початку XX століть розкопували столиці Золотої Орди. Марна справа! Якщо щось і можна знайти, то це повністю цензурований матеріал.
Страшенно боїться Московія правди про своє золотоординське минуле. А боятись нема чого. Правда про минуле кожного народу— свята. І вона не обов’язково така, як комусь цього хочеться.
Хан Берке не випадково переніс столицю держави значно вище по Волзі. Він прагнув одержати декілька переваг.
Перша. Цим кроком він збільшував особисті володіння, долучаючи до них увесь улус Сартака: землі між Волгою та Доном від Воронежа і Тамбова до Сарай-Бату.
Друга. Берке готувався до війни с Хулагу-ханом, який стратив трьох царевичів із роду Джучі: Тутара, Балаканаі Кулі. Ця кривава бійня розпочалася 1262 року і з перервами тривала до 1395 року. Тому хан Берке переніс столицю подалі від бойових дій. Бо імперія Хулагуідів (супротивників) володіла сучасними територіями Ірану, Іраку та частинами сучасних Туреччини, Сірії, Пакистану.