Музиканти сміються
Шрифт:
— Хоч на одну ліру, — наполягав Масканьї.
Фестивальний комітет погодився. Отримуючи гоноpap, Масканьї дуже здивувався, колі побачив, що йому дісталась лише… одна ліра. Тосканіні диригував безкоштовно.
Розповідають, що Тосканіні якось сказав одному з прихильників його таланту:
— Я диригую не так уже й добре, як вам здається. Просто ті диригенти, яких ви слухали, роблять це набагато гірше.
Артуро Тосканіні запитали, чому в ного оркестрі ніколи не було жодної жінки.
— Бачите, — відповів маестро, — жінки дуже заважають. Коли вони вродливі, то заважають моїм музикантам, а коли потворні, то ще більше заважають мені!
У Відні, в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта — відомого композитора Ференца Легара.
Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав:
— Отже, пане експерт, хто все-таки потерпілий?
— Жак Оффенбах, — відповів Легар.
До Гергарда Гауптмана звернулась юнка з проханням дати їй два автографи.
— Нащо вам зразу два? — здивувався шановний драматург.
— Два «Гауптмани» я обміняю на одного «Легара»!
Видатний російський композитор О. Скрябін у ранньому дитинстві виявляв сильний нахил не лише до музики, а й до поезії, до театру. Він складав і ставив свої власні «трагедії», написані почасти віршами, почасти прозою. Хоч трагедії ці мали, як і належало п'ять дій, частенько траплялось, що вже в третій дії нікого з героїв не лишалося серед живих: всі або вмирали своєю смертю, або вбивали одне одного. Засмучений таким несподіваним для себе фіналом, автор скаржився:
— Тітонько, більше нема кому грати!
У Великому театрі йшов «Євгеній Онегін». Декілька молодих артисток слухали спектакль за лаштунками. Під час сцени листа Татьяни одна з них обурено сказала:
— Я не розумію Татьяни… Як вона могла писати листа Онегіну, а не Ленському!
Олєнін — виконавець партії Онєгіна — стояв поблизу. Почувши це, він посміхнувся й сказав:
— Любі панночки, не осуджуйте так суворо Пушкіна. Адже він не знав, що Лепського співатиме Собінов.
Після виконання квінтету Ф. Шуберта «Форель» відомий німецький композитор і піаніст Макс Регер, що грав фортепіанову партію, дістав від одного з своїх прихильників
Відомий італійський співак Енріко Карузо повинен був одержати чек на чималу суму. Коли він прийшов у банк, то виявилося, що при ньому немає жодних документів. Карузо на мить задумався і блискавично прийняв рішення… Службовці банку почули у чудесному виконанні арію з опери «Тоска». Цього було досить, і касир негайно виплатив гроші.
Залишаючи банк, Карузо сказав:
— Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!
Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів:
— Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.
Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:
— Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.
— Так, — відповів Карузо, — я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.
Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись:
— Пробачте, але це корона, яку ви забули.
У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.
На кордоні до купе увійшов урядовець.
— Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?
— Ні,— відповів артист.
Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів:
— Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.
Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.
Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.
— Як карикатурист ви були б не менш відомі,— говорили йому.
— Так, — відповідав Карузо. — До того ж я менше б хвилювався,