Нірвана, або Also Sprach Zarathustra
Шрифт:
Вареник. А зуби тобi хто вибив?
Вєнiк. Зуби — то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько дверi вiдчиняю носаком. В хатi його радiхони сидять. Я зразу сокиру в стiл: „Ось-ось-о тобi!“ Питаю: „Де ваш казьол?“
Шурон. А вони?
Вєнiк. Та нiчого. Я взяв дiньгами.
Гупання в дверi i скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.
Вареник (злякано).
Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Нiцше про таке написано?
Йонатан. У Нiцше написано: „Не бздо в канiстру!“
Вєнiк пiдбира з пiдлоги важку i гарну деталь сантєхнiки, зроблену з нєржавєйки, i становиться в античнiй позi бiля дверей. Хлопцi озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дiстає з клiтчатої торби важкi тiски. Гупання, скавучання, приглушенi матюки.
Шурон. Шаленчиха, а шо ти тiски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?
Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця!
Пiд напором потойбiчних сил дверi з „Nirvan-ою“ вiдчиняються. До котєльної входять iстоти, котрi зникли за цими дверима хто зна коли. Це Буратiно, Пьєро, Мальвiна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас i пудель Артемон. Всi вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратiно має алкоголiчнi набряки пiд очима, червоний нiс з синiми жилками i невиразного кольору очi. В танцюючих руках вiн несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського пiсля повернення з емiграцiї. Мальвiна — це типова нетвереза вокзальна повiя пенсiйного вiку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Дiда Мороза, борода волочиться по бруднiй пiдлозi. Батька Карла везе на iнвалiдному возику Дуремар, єдиний з усiєї компанiї, хто зовсiм не змiнився. Замикає процесiю облiзлий i сивий пудель Артемон.
Мальвiна (iгриво задирає спiдницю, пiд якою виявляються неапетитнi чулки та резiнки). Ну что, рєб'ята, займемся арiфмєтiкою?
Йонатан. Йдьош до женщiни — возьми пльотку!
Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в сємь хвостов: Пльотку в сємь хвостов:
Дєпутат (в тєлєвiзорi). Нiч iскриться i вспихуєт, як большой фонтан. I душа моя — iскрящiйся фонтан:
Кiнець
Йоги
Дiйовi особи
Пiонер Серьожа, йог.
Василь Петрович, йог.
Борiс Глєбович, друг Василя Петровича, йог.
Лазарь Германович, кандидат в йоги.
Зульфiя, хатня робiтниця.
Карпо Герасимович, гамасєк.
Дiя вiдбувається в квартирi Василя Петровича.
Кiмната Василя Петровича зроблена з мореного дуба. В нiй красиво розташованi гарнiтури з червоного дерева. Посерединi стирчить рояль „Беккер“. На ньому лежать ананаси. Василь Петрович i Борис Глєбович стоять посеред комнати на головi. Трохи далi, на гарному арабському пуфiку в позi „лотос“ сидить пiонер Серьожа i ковтає бiнта. Всi вони без штанiв. Тривала тиша, пiд час якої чути ковтки пiонера Серьожи.
Василь Петрович (стоячи на головi, до Серьожи). Скiльки?
Серьожа. Пiвтора метри.
Василь Петрович. Ще двадцять сантиметрiв проковтни, Серьожа, i на согоднi досить.
Борiс Глєбович (стоячи на головi). Василь Петрович, де ананаси брав?
Василь Петрович (стоячи на головi). Де брав, там нема.
Серьожа. Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить?
Василь Петрович. Тепер сиди.
Серьожа сидить, Василь Петрович i Борiс Глєюович стоять на головi.
Борiс Глєбович. У мене вже в головi свербить.
Дверi вiдчиняються i входить Лазарь Германович.
Лазарь Германович (стучить во вiдчинених дверях). Тук-тук-тук, можнi до вас?
Василь Петрович. А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься.
Лазарь Германович. Менi казали, що у вас тут, як у Африцi. Йоги, ананаси, таке iнше.
Нервово регоче i потирає руки.
Василь Петрович (прицмокує язиком). Уци-ци-ци, а що ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знiмайте штани i iдiть до Серьожи, вiн вам покаже.
Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.
Серьожа (з бiнтом у ротi). Перш за все, шановний, станте рака, йога любить прану.
Борiс Глєбович i Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах). Авжеж, авжеж.
Входить Зульфия з мiтлою в руках i заходиться прибирати кiмнату. Вона чимось незадоволена.
Зульфия. Знов ця хурда-мурда.
Борiс Глєбович (до Василя Петровича, пошепки). Василь Петрович, а ну лишень давай з Зульфiї паранджу здеремо.
Василь Петрович (зухвало). Нехай носить. Азiя!