На краю Ойкумени
Шрифт:
І Пандіон удержався якраз таку мить, яка була потрібна, щоб швидко накинути кінець сітки на морду чудовиська. Роги проскочили між зашморгів, Пандіона охопила буйна радість, але в ту ж мить він перестав бачити все навколишнє і втратив свідомість. Щось хруснуло, страшенно важкий тягар навалився на нього, в очах потемніло.
Захоплений боєм, Пандіон не бачив, що Кідого знову вчепився за хвіст носорога і ричав, як лев, що десять лівійців і шість аму вхопились за сітку, яка обліпила голову звіра. Намагаючись струсити людей, носорог повалився на бік — зламав руку і ключицю молодому елліну, який важко вдарився об землю.
Але вірьовки і ремені все густіше обплутували його ноги, люди стягували міцні зашморги. Три сітки обхопили носорога зверху і знизу. Скоро купка закривавлених, спітнілих і забруднених людей лежала на чудовиську, придавлюючи до землі носорога, який скажено брикався. Шкура чудовиська, залита людською кров'ю, стала слизька, скорчені пальці ковзали по ній, але вірьовки стягувалися все міцніше. Навіть ті, на кого звалилася в останній раз важка туша звіра, в передсмертних зусиллях міцно трималися за вірьовки.
Мисливці наблизились до поваленого носорога, з новими в'язками ременів, скрутили навхрест усі чотири схожих на стовпи ноги, а голову прив'язали за роги до передніх ніг.
Страшну битву було закінчено.
Нестямні люди поволі опам'ятовувались, мускули зранених тіл тремтіли, немов у лихоманці, і в невидющих очах плавали чорні плями.
Нарешті серця людей перестали так шалено битись, тут і там почулися полегшені зітхання, — люди починали розуміти, що смерть обминула їх. Підвівся, хитаючись, вкритий кривавим брудом Каві; підійшов Кідого, він весь тремтів, але вже посміхався. Проте посмішка негра одразу ж зникла з посірілого обличчя, коли він не побачив серед живих свого друга Пандіона.
Уціліло сімдесят три чоловіки, решта були вбиті або дістали смертельне каліцтво. Етруск і Кідого відшукали Пандіона серед мертвих тіл у стоптаній траві і віднесли його в затінок. Каві оглянув молодого елліна і не знайшов на ньому смертельних ран. Ремд був мертвий, загинув і запальний ватажок аму, а хоробрий лівієць Ахмі тяжко стогнав, помираючи з роздавленими грудьми.
Поки раби лічили свої втрати і переносили в затінок дерев умираючих, воїни принесли від річки величезну дерев'яну платформу — дно від клітки, зробленої для носорога, звалили на неї зв'язане чудовисько і поволокли на котках до річки.
Каві підійшов до начальника полювання.
— Звели їм, — етруск показав на воїнів, — нехай допоможуть нам віднести поранених.
— А що ти хочеш з ними робити? — спитав начальник; з мимовільною повагою оглядаючи міцного етруска, вимазаного в крові й пилу, з суворою печаллю на обличчі.
— Ми повеземо їх униз: може, дехто з них доживе до Та-Кемту і його вмілих лікарів, — похмуро відповів Каві.
— А хто тобі сказав, що ви повернетесь у Та-Кемт? — перебив його начальник.
Етруск здригнувся і ступив крок назад.
— Як, хіба слова володаря Півдня були брехнею? Хіба ми не вільні?! — закричав Каві.
— Ні, повелитель не обманув
Каві бережно взяв дорогоцінний аркушик, за яким раби ставали вільними людьми.
— Коли так, то чому… — заговорив він.
— Замовчи, — гордовито перебив начальник, — і слухай. Ви вільні тут, — начальник полювання вимовив з притиском останнє слово, — і можете йти, куди хочете: туди чи отуди, — рука його показала на захід, на південь і на схід, — але не в Та-Кемт і не в підлеглу йому країну Нуб. Коли не послухаєте, — знову станете рабами. Я вважаю, — твердо закінчив він, — що, подумавши трохи, ви всі повернетесь до ніг нашого повелителя служити великому народові Чорної Землі, як призначено вам долею!
Каві ступив два кроки вперед, очі у нього аж загорілися. Він простягнув руку до одного воїна, який розгублено глянув на начальника полювання, і сміливим рухом вихопив у нього з-за пояса коротенький меч. Етруск підняв виблискуючу зброю лезом догори, поцілував її і швидко заговорив своєю незрозумілою нікому мовою:
— Клянуся найвищим богом блискавки, богом смерті, чиє ім'я ношу я, що наперекір лиходійству проклятого народу я повернуся живим на батьківщину. Клянуся, що з цієї хвилини я не заспокоюсь, поки не прийду на береги Та-Кемту з сильним загоном і не відплачу за все це.
Каві обвів рукою галявину з розкиданими на ній тілами і з силою шпурнув меч собі під ноги. Зброя глибоко встромилася в землю. Етруск різко повернувся і попрямував до товаришів, але раптом повернувся назад.
— Я більше ні про що не прошу тебе, — знову звернувся він до начальника полювання, який вирушав з останньою групою воїнів, — звели тільки, щоб нам залишили кілька списів, ножів і луків. Ми повинні охороняти своїх поранених.
Начальник полювання мовчки кивнув головою і зник за кущами, прямуючи до річки широким слідом, який проклала у прим'ятій траві платформа з носорогом.
Каві переказав товаришам усю розмову. Гнівні вигуки, стримані прокльони і безсилі погрози змішалися з тихим, жалібним стогоном умираючих.
— Про те, що нам робити, подумаємо потім! — крикнув Каві. — Зараз треба вирішити, як бути з пораненими. До річки далеко, ми стомилися і не донесемо товаришів. Відпочинемо трохи, і нехай п'ятдесят чоловік підуть до річки, а двадцять залишаться на варті — навкруги багато хижих звірів. — Каві показав на похилі плямисті спини гієн, що мелькали віддалік у траві, принаджені запахом крові. Величезні птахи з голими шиями кружляли над поляною, спускалися і знову здіймались угору.
Палала розжарена сонцем суха земля, ледве помітно тремтіла сітка сонячних плям під деревами, сумно лунали у палючій тиші крики дикого голуба. У людей пройшов азарт бою, заболіли побиті місця і рани, пекла здерта шкіра.
Смерть Ремда дуже засмутила Каві — юнак був єдиною ниткою, що зв'язувала етруска з далекою батьківщиною. Тепер ця тонка нитка обірвалась.
Кідого, забувши про свої рани, сидів біля Пандіона. У молодого елліна, мабуть, було ще пошкоджено щось усередині, і він не приходив до пам'яті. Крізь засмаглі губи ледве чутно, з легеньким свистом проривалося дихання. Негр кілька разів поглядав на товаришів, які мовчки лежали в затінку, і, нарешті, схопився, кличучи їх до річки по воду для поранених.