На траверсі Бета Ліри
Шрифт:
Мені здалося, що крізь броньоване скло шоломофона до мене долинув крик Георгія Георгійовича. Але це, звичайно, здалося: звук не міг передаватися в безповітряному просторі.
Коли я наважився глянути на старпома, він лежав у своєму кріслі, відкинувшись далеко назад: мабуть, знепритомнів. Це було краще — він не відчував жахливого болю.
Незабаром з пластинками було покінчено. Я взяв маніпулятор старпома на буксир і рушив назад…
Прокинувшись, я рвучко повернувся і, вилетівши з гамака, боляче вдарився об стелю каюти. Так, за ці роки я встиг одвикнути від невагомості, і до цього стану
Всі двигуни “Ізольди” тепер мовчали. Наш корабель став штучним супутником щойно відкритої нами нової планети, яка належала до системи подвійної зірки Бета Ліри. Ми рухались над нею по еліптичній орбіті. Десь під нами, на глибині понад двісті тисяч кілометрів, було видно поверхню невідомої планети. На жаль, планету огортав товстий шар атмосфери, і побачити щось до ладу не щастило.
Перебираючи руками вузькі перекладини вздовж бокової стінки коридора, я рушив до капітанської рубки. Там мав зібратися весь екіпаж “Ізольди”.
Становище наше було одчайдушне. Дві третини навігаційних і коректуючих приладів вийшли з ладу. В глибині душі я не переставав дивуватися, чому пластинки все ж “милосердні” до нас, людей?
Я неквапно пересувався — безглузді думки не давали спокою. Можливо, те, що ми досі живі, — просто випадковість? Чи це незбагненна примха пластинок?
По дорозі я наткнувся на велику голубувату пластинку — вона навіть не робила спроби напасти на мене — і думки мої стали зовсім фантастичними. Може, ці таємничі пластинки — жителі планети, яку ми щойно відкрили, і вони вирішили взяти нас у полон? Цим можна було пояснити, чому вони нас “милували”. Думка ця здалася мені занадто вже дикою, але чим більше я роздумував, тим більше зростала впевненість, що в чомусь я все ж маю рацію…
Жалюзі на коридорних ілюмінаторах було піднято, і можна було спостерігати, як сходить сонце. Його сліпуче блакитне проміння лилося в ілюмінатори, мов потоки розплавленого металу. Температура поверхні жаркого світила втричі перевищувала температуру нашого далекого земного Сонця.
Схід чужого сонця був чудовий! Блакитні стріли його впивалися в лілову атмосферу, що клубочилася далеко внизу. Де-не-де над поверхнею підносилися гострі піки. Мені здалося, що деякі з них мають напрочуд правильну геометричну форму. А втім, це міг бути оптичний обман: адже атмосфера планети могла згладити різноманітні вигини у формі піків.
— Зараз ми ввімкнемо Підсумовуючий локатор, — сказав капітан, обводячи поглядом присутніх. — Працюють усі логічні схеми і Великий Електронний мозок. Вони теж дадуть нам свої висновки. Прошу уважно стежити за екраном. Потім кожен висловить свою думку. Вмикаю, — сказав капітан, натискаючи кнопку на пульті.
Величезний опуклий екран засвітився теплим рожевим світлом. Спочатку на ньому пробігли якісь неясні безформні тіні. Потім, певно, спрацювало автофокусування, і зображення стало чіткішим. Перед очима пропливли небачені ландшафти чужої планети… Забувши про все на світі, я жадібно розглядав безкраї червонуваті рівнини, по яких тяглася мережа загадкових ліній, — можливо, каналів? Якісь білясті плями мінливої форми, здавалось, рухалися по поверхні планети. Повільно пропливали небачені зарості, що складалися з різноколірних плавних ліній. А може, це штучні споруди?
Я здригнувся. По екрану рухалася, повільно обертаючись і виблискуючи, ажурна вежа. Безперечно, таку вежу могли створити тільки розумні істоти. А якщо це так — ми врятовані!
— Увага! — пролунав чіткий голос робота. — Чотирнадцять секунд тому одержано невідомі радіосигнали періодичного характеру.
— Де розміщено джерело? — швидко спитав капітан, ніби він чекав цього повідомлення.
— Джерелом радіохвиль, найвірогідніше, є ажурна вежа, розміщена на поверхні планети, її координати…
— Не треба координат, — перебив капітан, — це потім. Негайно починайте розшифровувати радіограму.
— Слухаю.
Капітанська рубка вмить наповнилася схвильованим гулом голосів. Люди жартували, найнетерплячіші намагалися вгадати зміст радіограми. На дешифрувальній машині, ніби розуміючи нетерплячку людей, швидко блимали різнобарвні лампочки.
— Тихше, друзі, — заспокоював Георгій Георгійович тремтячим голосом. — Давайте говорити по черзі!
Але ніхто не хотів говорити по черзі. Говорили всі разом. І хоч радіограму ще не розшифрували, ніхто не сумнівався, що ці сигнали могли посилати тільки розумні істоти. І вже тому ми були на сьомому небі од щастя. Дехто мимоволі пов’язував пластинки з сигналами.
Всіх нас мучило питання: що ж це за таємничі пластинки? Яка їх природа?
Наші фізики дійшли таких попередніх висновків. Передусім пластинки складаються з своєрідної речовини, досі невідомої на Землі. Але це зовсім не означає, що подібну речовину не можна створити в земних умовах. Найдивовижніше, що на Землі тепер уже є об’єкти, що мають окремі властивості пластинок. Так, здатність пластинок показувати феєричні картини, що розгортаються в часі, мають наші звичайні запам’ятовуючі пристрої, які застосовуються в будь-якій електронно-обчислювальній машині. Вчені-земляни розробили спосіб одержання, а точніше — вирощування запам’ятовуючих клітин з особливого білкового середовища. Ці штучні білкові клітини своїми розмірами близькі до звичайних клітин живої тканини.
Такий попередній висновок досліджень на зорельоті.
Щодо мене, то я твердо переконаний, що пластинки — це живі істоти, наділені високим розумом. Спитаєте: чому ж тоді пластинки повелися з нами так незрозуміло? На це можна сказати ось що. Форми прояву життя нескінченно різноманітні. Це, як відомо, один з непорушних принципів світобудови. Давно вже відкинуто уявлення про те, що розумні істоти далеких світів неодмінно мають бути схожі на людину. Досить згадати венеріанських “голубів”, які виявилися розумними істотами. Гадаю, що така ж ситуація і з пластинками. Вірю, що в недалекому майбутньому мій здогад підтвердиться.
— Ну, що скажеш, Володю? — підскочив до мене збуджений Валентин.
Але я промовчав.
А тим часом світанок перетворився на казково сяючий день, що чимось був схожий на венеріанський: така сама спека (ми її відчували, хоч і працювали кондиціонери повітря), такі ж вогняні протуберанці світила, така ж безмежна щедрість блакитного сонячного вогню.