Над Тисою
Шрифт:
— Багато хочете, майоре! Скажіть спасибі і за те, що вам стало відомо. Нічого, абсолютно нічого ми більше не знаємо… А генерал Громада вдома?
— Був учора в Яворі, а сьогодні — не знаю.
— Якщо генерал удома, запросимо його до себе і помудруємо втрьох. Ну, а тепер додайте швидкості, Євгене Миколайовичу. Ще трохи, ще! Отак добре.
Ввечері на тихій Київській вулиці в просторому кабінеті начальника райвідділу МДБ зібралися генерал Громада, полковник Шатров і майор Зубавін. Вони розмістилися за довгим, вкритим зеленим сукном столом,
— Товаришу генерал, у мене є до вас ряд запитань.
Громада впритул присунув до столу дубове крісло, в якому ледве вміщалося його богатирське тіло, сердито посмоктав жарко розпалену люльку і, розігнавши рукою тютюновий дим, уважно глянув на полковника.
— Чи не зафіксовані за останній час випадки спостереження за якоюсь ділянкою кордону? Я маю на увазі агентів Крапса. Можливо, що вони вже зайнялися вивченням місцевості, розвідкою шляхів і переправ?
— Ні, нічого такого не помічено.
— За останні дні, наскільки мені відомо, випадків переходу кордону теж не було? Цілковита тиша, мир і благодать?
— Так, поки що тихо.
Бугристі надбрівні дуги полковника Шатрова почервоніли…
— Оперативна пауза. Затишшя перед бурею. Згодні?
— Можливо.
— Виходить, немає абсолютно ніяких ознак, що ворог готує велику операцію?
— Так, ніяких. До речі, товаришу Шатров, чи можете ви ще щось сказати про цю нову витівку Крапса — «Гірську весну»?
— Я вже вам доповідав, товаришу генерал, нам відомо тільки те, що така операція готується. А якими засобами, якими людьми вона буде виконуватись, який її напрямок, яка мета, — це поки що невідомо.
— А Кларк? Промацували ви його?
— Кларк списав аркушів сто паперу, але жодному його рядкові вірити не можна. Бреше, звичайно, вигадує правдоподібні прогнози. Сподівається заслужити прощення, відтягнути час, уникнути військового трибуналу.
— І за жоден з його «прогнозів» не можна зачепитись?
Полковник Шатров на мить замислився.
— Є один, вартий уваги, — сказав він. — Кларк твердить, що й ця нова операція буде здійснюватись на території явірського вузла. Між іншим, я й сам був такої думки. Явірський напрям для бізонівської розвідки не випадковий. Скільки буде існувати капіталістичний світ, стільки буде тривати і таємна атака на Явір. Згодні?
— Так, — відповів Громада, — Явірську ділянку ми посилено охороняємо. Бізонівці не раз могли відчути це на власній шкурі. І все ж сумнівно, що саме тепер, після провалу Кларка, вопи можуть знову поткнутися на явірському напрямку.
— От-от! — пожвавішав Шатров. — Плануючи свою операцію, Лртур Крапc був певен, що ми в найближчий час не чекаємо прориву на Явір. — Шатров круто обернувся до Зубавіна, який, нахиливши голову, щось старанно малював на великому аркуші паперу. — А чого ви мовчите, товаришу майор? Яка ваша думка?
— Я згоден з вами, товаришу полковник, але «Бізон» може обрати й інший напрямок.
— Оце думка! Чи не можете ви сказати конкретніше?
— Поки що не маю підстав.
— Гаразд. На чому ж ми все-таки зупинимось? Явір чи якийсь інший пункт?
Громада
— Я все-таки за Явір. Але ми будемо чекати гостей і в іншому місці.
— Отже, більшість за Явір, — підсумував Шатров. — Підемо далі. Що ж це за операція з такою пишномовною назвою? З чого почне Крапc свою «Гірську весну»? Звичайно, перш за все він спробує відновити явірський центр і свого резидента. Згодні?
Ні Громада, ні Зубавін не заперечували.
— Отже, перший крок Крапса — новий резидент замість вибулого з гри Дзюби. Хто ж він? Прийде з-за кордону? Так, можливий і такий варіант. Але скоріше за все Крапc призначить резидентом свого агента з числа тих, хто зберігся в Яворі. — Сказавши це, Шатров поглянув на майора Зубавіна: — Як ви гадаєте, чи відомо Крапсу і його підручному Файну, за яких обставин провалився Кларк?
— Ні, це виключено, — відповів Зубавін. — З розвідцентром мав зв'язок лише резидент. Він загинув. Як-то хто-небудь з агентів Дзюби і дізнався про провал Кларка, то в нього немає можливості повідомити про це своїх хазяїв. Після арешту Кларка не зафіксовано жодної спроби втечі за кордон. На протязі останніх тижнів у нашому районі не зафіксовано також роботи таємної радіостанції.
— А дипломатичні канали? Хіба який-небудь легальний іноземець, проїжджаючи через Явір у Будапешт або Прагу, в Белград або Відень, в Рим або Афіни, не міг приловчитися доставити «Бізону» шифровку, послану особливо завзятим явірським агентом?
— Ні, не міг, товаришу полковник. По-перше, такий завзятий агент рискував би і собою, і дипломатом. По-друге, простий агент не знає, куди і кому посилати шифровку.
— Йому підкажуть. Був би агент, а підкажчик і адреса знайдуться, Євгене Миколайовичу, майте на увазі: Крапc якомога довше не повинен знати, що трапилося з «Колумбусом». Пошліть йому з відповідною оказією «повідомлення» Кларка: боюся, мовляв, провалу, утік в тил, углиб країни. Буду пробиватися до іранського кордону. Чекайте, мовляв, і таке інше.
— Зрозумів, товаришу полковник.
— Тільки не перестарайтесь. Я відносно Кларка. Не розраховуйте на те, що це у вас великий козир. Обмежтесь тільки тим, що я порадив. Вийде — добре, не вийде — нічого не втратимо. Крапc — не дурень. Якщо вже він відчув, що «Колумбус» вийшов у тираж, то він виключив з гри все, що відомо Кларку.
— До речі, про Кларка. Невже він не знає про те, що в Яворі існують не тільки Дзюба і Скибан, але й інші агенти? — спитав Громада.
— Суттєве питання, товаришу генерал Під час слідства я затратив чимало часу і зусиль, щоб з'ясувати його. На жаль, нічого не добився. Кларк твердить, що він знав про існування в Яворі розгалуженої агентури, але не уточнив її особисто, бо, мовляв, вирішив з метою самоохорони обмежитись Дзюбою і Скибаном. Сподіваючись лише на себе, на свою виучку, спритність і документи Бєлограя, він діяв самостійно. Що ж, це правдоподібно.