Наказано вижити

Семенов Юлиан Семенович

— Мабуть, ви хочете, щоб я подзвонив Мюллерові?

— Саме так, пане Бользен, будь ласка, не гнівайтесь на мене, але ви самі не похвалили б солдата, який не виконує наказу командира.

— Прошу нас, любий Ганс, подайте мені апарат, шнур подовжений, можете брати зі столу спокійно.

Ганс подав Штірліцу телефон, прикривши рот долонею, позіхнув, зніяковів і запитав:

— Чи можу я випити ще півчашки кави?

— А чого ж, звичайно. Погано спали сьогодні?

— Так, довелося багато їздити, пане Бользен.

Штірліц набрав номер.

Відповів Шольц.

— Добрий

вечір, це Штірліц. Будьте ласкаві, з'єднайте мене з вашим шефом.

— З'єдную, штандартенфюрер.

— Спасибі.

Мюллер підняв трубку, засміявся своїм дрібним, жвавим, уривчастим сміхом:

— Ну що, вже почався нервовий приступ? Молодець Ганс! Далі буде ще гірше. Дайте мені його до телефону.

Штірліц простяг трубку Гансу, той вислухав, двічі кивнув, запитливо подивився на Штірліца, чи хоче той говорити з шефом, але Штірліц підвівся і пішов у ванну. Коли він повернувся, Ганс сидів у кріслі і тер очі.

— Лягайте, — сказав Штірліц. — Можете відпочивати, ви мені сьогодні більше непотрібні.

— Спасибі, пане Бользен. Я не заважатиму вам?

— Ні, ні, ні в якому разі.

— Але я інколи хроплю…

— Я сплю з тампонами у вухах, хропіть собі на здоров'я. Білизну візьміть нагорі, знаєте де?

І Ганс відповів:

— Так…

…Ганс заснув через двадцять хвилин.

Штірліц укрив його другим пледом і спустився в гараж.

Коли він вивів машину з двору, Ганс, похитуючись, підвівся з крісла, підійшов до телефону, набрав номер Мюллера і сказав:

— Він поїхав.

— Я знаю. Спасибі, Ганс. Спи спокійно і не прокидайся, коли він повернеться. Ти в мене молодчина.

…Штірліц зупинив машину в провулку, не доїжджаючи двох блоків до невеличкого триповерхового особняка радиста; він подзвонив, освітивши сірником прізвища квартиронаймачів — їх тут було четверо.

Радистом виявився немолодий німець, справжній берлінець, Пауль Лорх.

Вислухавши пароль, який Штірліц назвав пошепки, він лагідно всміхнувся, запросив Штірліца до себе; вони піднялися в маленьку двокімнатну квартиру, Лорх передав Штірліцу два крихітні аркушики з колонками цифр.

— Коли одержали? — спитав Штірліц.

— Учора вночі.

Перша шифровка повідомляла: «Чому зволікаєте з передачею інформації? Нас цікавлять нові дані щодня. Центр».

Друга якоюсь мірою повторювала першу: «За нашими відомостями, Шелленберг розвиває особливу активність у Швеції. Чи відповідає це істині? Якщо факт підтверджується, назвіть імена людей, з якими він контактує. Центр».

— Де передавач? — лише губами спитав Штірліц.

— Схований.

— Можемо зараз з'їздити?

Лорх заперечливо похитав головою:

— Я можу привезти його завтра під вечір.

— Було б добре зробити це сьогодні… Ніяк не вийде?

— Ні, я мушу бути на роботі о шостій, а ми тільки о п'ятій повернемося.

— Ждіть мене завтра чи післязавтра. Цілу добу. Викличіть лікаря, замотивуйте хворобу, але зробіть так, щоб ви були на місці. Ваш телефон не змінився?

— Ні.

— Я можу подзвонити… В мене досить складна ситуація… Мені зараз

важко розпоряджатися своїм часом, розумієте… Ви все ще працюєте собачим перукарем?

— Так, але зараз доводиться стригти й людей… Тому я їжджу рано-вранці в госпіталь…

— Ваш телефон у довідковій книзі, як і раніше, зв'язаний з вашою професією?

— Так.

— Скільки ще залишилося собачих перукарів у місті?

— Дві дами, вони спеціалізуються на пуделях. Чому ви шепочете? Я цілком надійний.

— Звичайно, звичайно, — так само беззвучно відповів Штірліц. — Я не маю сумніву у вашій надійності, просто я стомився і в мене нерви на грані, пробачте…

— Хочете міцного чаю?

— Ні, спасибі. Може, вам подзвонить мій… одним словом, шофер. Його звати Ганс. Він приїде за вами — якщо не зможу я — на моїй машині. Номер машини есесівський, не лякайтесь, усе гаразд. Стригтимете мого пса в тому разі, коли я сам не зможу прийти до вас. Але я повинен прийти до вас неодмінно. Ось текст шифровки, передайте її завтра до мого приходу.

«Шелленберг дійсно почав нову серію таємних переговорів у Швейцарії і Швеції. Контрагентами називає Бернадота — в Стокгольмі і Музі — в Монтре. Мені доручено підготувати для перекидання в Стокгольм, в оточення графа Бернадота, якусь Дагмар Фрайтаг, філолога, тридцяти шести років, залучена до роботи Шелленбергом після арешту її чоловіка, комерсанта Фрайтага, за висловлювання проти Гітлера. Мюллер приставив до мене свою людину, Борман, мабуть, поінформований про контакти з Заходом, бо зажадав від мене зробити все, щоб факт переговорів з нейтралами, які насправді представляють Даллеса, був поки що найвищою таємницею рейху, найбільше він не хоче, щоб про це дізнався Кремль. Юстас».

…Мюллер вислухав керівника особливої групи спостереження, пущеного за Штірліцом, записав адресу Лорха й сказав:

— Спасибі, Гуго, чудова робота, знімайте з нього ваші очі, мабуть, він поїде зараз до цієї самої Дагмар Фрайтаг. Відпочивайте до ранку.

Потім Мюллер запросив доктора філології штурмбанфюрера Герберта Ніче з відділу дешифрування й запитав його:

— Докторе, якщо я дам ряд слів з ворожої радіограми, ви можете її прочитати?

— Яка довжина колонки цифр? Скільки слів вам відомо з тих, що зашифровано? Які це слова? Міра достовірності?

— Хм… Та краще б вам не знати цих слів… Ви розкасуйте ті слова, котрі я вам назву по групах, що працюють поза нашим приміщенням… Слова, котрі я вам назву, небезпечні, докторе… Якщо їх знатиме хтось третій у нашій установі, я не дам за вас і понюшки тютюну… Отже, ось ті слова, які обов'язково звучатимуть у шифрограмі… «Дагмар», «Стокгольм», «Фрайтаг», «Швейцарія», «Даллес», «Мюллер», «Шелленберг», «Бернадот»; цілком можливо, що з провокаційною метою будуть названі святі для кожного члена партії імена рейхсмаршала, рейхсфюрера і рейхслейтера. Більше того, цілком можливо, що згадуватиметься ім'я великого фюрера німецької нації… Я не знаю, який буде шифр, але, мабуть, він виявиться таким же, яким оперувала російська радистка…