Наказано вижити
Шрифт:
Дзень! — вгвинтилася в стіну будинку над головою Прошлякова куля. Дзень!
Прошляков упав на коліна і, підкинувши автомат, прошив німця в чорному від живота. Той крикнув щось, Прошлякову навіть здалося — по-російськи. Прошляков дав ще одну чергу, а той, чорний, есесівець, усе ще біг на нього, захлинаючись криком… «І справді по-російському кричить, от гад, ти диви?!»
…А третьої кулі Прошляков не чув — вона вдарила його в серце. Наповал…
…Клаус Борхард, член гітлер-югенду, який стояв в охороні бойової позиції протитанкової групи, побачивши, як після його пострілу
— Тягніть штандартенфюрера через підвали на командний пункт! Швидше!
…На командному пункті в репродукторі гримів голос Геббельса: «Армія генерала Венка, прорвавши позиції більшовиків, іде в Берлін, знищуючи все на своєму шляху! Настав час перемоги!»
Роздягнувши, Штірліца перев'язали, відправили на носилках — по системі підземних комунікацій — до центру: там готувався черговий прорив через останнє вікно.
Оберштурмбанфюрер, що керував проривом, теж помітив знаки розрізнення на петлицях Штірліца; схилився до людини в цивільному, штандартенфюрера Гауса:
— Наш…
Той сказав:
— Зв'яжіться з Крузе, він відповідає за канал ОДЕССи, а поки що нехай цього нещасного переодягнуть…
— Він не жилець…
Гаус різко відповів:
— От коли вмре, тоді тільки він перестане бути жильцем… Поки людина СС жива — вона жива!
Випадок є вияв закономірності: Червона Армія вирішила долю спланованої провокації Мюллера просто й однозначно, перетворивши папери Гелена в коричневе, безформне кришиво.
Через дві години танк Т-34 номер «24–9» під командуванням молодшого лейтенанта Нігматуліна, прорвавши оборону хлопчаків гітлер-югенду на Ванзеє і розвертаючись, переорав лівою гусеницею портфель, де лежали ті «документи» Гелена — Мюллера, які мали опинитися в руках росіян…
Командарм восьмої гвардійської Василь Іванович Чуйков завжди говорив тихо, неквапливо, немов зважуючи кожне слово. Тому, почувши рано-вранці Першого травня по телефону його дзвінкий, жвавий говір, Жуков здивувався — так незнайомо пролунав голос Чуйкова.
— До мене прийшов генерал Кребс, товаришу маршал! — доповідав Чуйков. — Як парламентер! Мені зараз переклали лист, який він привіз, зачитую: «Згідно з заповітом фюрера, який пішов від нас, ми уповноважуємо генерала Кребса ось у чому: ми повідомляємо вождю радянського народу, що сьогодні, о п'ятнадцятій годині тридцять хвилин, добровільно пішов із життя фюрер. На підставі його законного права, фюрер усю владу в заповіті, який він залишив, передав Деніцу, мені й Борману. Я уповноважив Бормана встановити зв'язок з вождем радянського народу. Цей зв'язок необхідний для мирних переговорів між державами, в яких найбільші втрати. Геббельс». І заповіт нам передав, товаришу маршал, а в ньому — список нового уряду…
Жуков відчув, як його злегка морозило. Він не зразу відповів Чуйкову, ковтнув клубок, що заважав дихати, прокашлявшись, сказав:
— Зараз до вас виїде Соколовський,
…Відправивши до Чуйкова генерала армії Василя Даниловича Соколовського, Жуков подивився на годинник, зняв трубку ВЧ і попросив з'єднати його із Сталіним.
— Товариш Сталін тільки що ліг спати, — відповів генерал Власик.
— Прошу розбудити, — повторив Жуков, усе ще відкашлюючись. — Справа невідкладна, до ранку ждати не може…
…Сталін здригнувся уві сні, почувши тихий, обережний стук у двері. Підвівся з великого низького дивана — на ліжку спати не любив, звичка спати на чомусь низькому лишилася з давніх років, ще з часів підпілля. Від різкого руху гулко застукотіло серце. Мигцем глянув у вікно — побачив попелясте небо, що ледь-ледь займалося голубизною, подумав, що, мабуть, сталося те, про що напередодні говорив начальник розвідки, і почав швидко одягатись.
…Узяв телефонну трубку, сказав коротко й глухо:
— Сталін.
Жуков, відчуваючи, як від хвилювання дере в горлі, доповів:
— Товаришу Сталін, до Чуйкова тільки що прибув парламентер з рейхсканцелярії…
— Генерал Кребс? — глухо запитав Верховний Головнокомандуючий і немовби пояснив: — Новий начальник німецького генерального штабу.
Жуков тоді не звернув уваги, що Сталін уже знає прізвище нового начальника штабу — він цілком був під враженням новини: Гітлера вже немає, — тому, не відповівши на запитання Верховного, відразу ж почав зачитувати текст заповіту фюрера і звернення до нього, до Сталіна, вождя радянського народу, нового канцлера рейху доктора Йозефа Геббельса.
Верховний ураз відзначив, що в листі Геббельса точно вказано, що саме Борману доручено встановити зв'язок з ним. Згадав учорашню розмову з начальником розвідки, який повідомляв, що за даними його людини з Берліна, саме Борман буде тим, хто запропонує негайний мир…
Подумав, що, мабуть, був занадто різкий, коли піддавав сумніву інформацію від якогось «дев'ятого», потім раптом уявив собі обличчя Гітлера, яке він часто бачив у кадрах кінохроніки, що йому привозив на дачу голова кінокомітету Большаков, і сказав, стримуючи хвилювання:
— Догрався, падлюка! Жаль, що живим його взяти не вдалося… Де труп?
— Генерал Кребс повідомляє, — відповів Жуков, — що труп спалили на вогнищі у дворі рейхсканцелярії.
Увесь той час, коли Жуков читав йому звернення Геббельса і заповіт фюрера, Сталін стояв біля столика, на якому було встановлено телефонні апарати. Трохи помовчавши, він сказав те, що було вже заздалегідь відлито у його мозку в точне формулювання:
— Ви передайте Соколовському, щоб він ніяких переговорів, крім беззастережної капітуляції, ні з Кребсом, ні з іншими гітлерівцями не вів. Якщо нічого надзвичайного не буде, не дзвоніть до ранку, хочу трохи відпочити…
…Кребс повернувся в рейхсканцелярію, Борман і Геббельс чекали його в конференц-залі, Бургдорф теж був тут — блідий, аж синій, очі червоні, на обличчі відчужена, очікувальна усмішка. Навіть крізь пахощі сухого одеколону пробивався важкий похмільний перегар.
— Беззастережна капітуляція, — сказав Кребс. — Вони вимагають беззастережної капітуляції. Ніяких переговорів… Відповідь треба дати до десятої ранку.
— Ну от, — сказав Геббельс, обернувшись до Бормана. — От і все. Тепер кінець! Я ж говорив вам, Борман!