Нарис історії українського народу

Грушевський Михайло Сергійович

Більш докладні відомості про неї ми, однак, маємо лише пізніше, для Х – ХІ ст. Найбільше даних повідомляють етнографічні огляди й уваги, зібрані

у вступній частині до найдавнішого київського літопису (т. зв. Нестора); хоча їх укладено у другій половині ХІ ст., та вони дають вказівки стосовно більш ранніх колонізаційних відносин, до тих змін, які спричинені у другій половині Х ст. рухом Печенізької орди. На підставі цих оглядів та інших історичних джерел (т. зв. Географа Баварського, Константина Порфірородного та ін.), а також археологічного та діалектологічного матеріалу східнослов’янську колонізацію можна подати в такому вигляді: області Верхнього Дніпра та верхів’їв Зах. Двіни й Волги займають племена північної групи – кривичі, дреговичі, радимичі, в’ятичі, предки нинішніх білорусів та великорусів;

вони поширюються послідовно на схід, колонізуючи фінські землі, де згодом виростають справжні центри великоруського племені. Племена південної (української) групи розташовуються в басейні Середнього та Нижнього Дніпра, сягаючи на захід – в область Карпат, на схід – в область Дону. У центрі української колонізації на правому березі Дніпра, в околицях Києва розташувалося плем’я полян. У кінці Х і в ХІ ст. воно займає невеликий трикутник між ріками Дніпром, Ірпенем та Россю. Може, раніше, до печенізького натиску, область полян сягала далі на південь, за Рось, і тут у більш відкритих, безлісних просторах «чистого поля», яке дало їм ім’я, розселялися вони спершу, а тільки пізніше були відтиснуті в північний кут своєї території, лісисті й горбкуваті околиці Києва.

Конец ознакомительного фрагмента.