Назар Стодоля
Шрифт:
Назар. Коли весела, заспівай.
Галя. Ні, не весела, та мені сидіть уже остило. Слухай же.
(Выходит на край сцены.)
Назар стоит задумавшись.
Галя. Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать...
Назар. Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя. Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально.)
Назар. Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.
Галя. Ба я щасливіша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку: цур їй!
Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
Дивляться одно на другого і цілуються.
Хома і Стеха крадуться із-за [стіни].
Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя. Батько!.. Пропала я!
Стеха (пробігає коло їх). Полковниця! Полковниця!
Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.
Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До челяді.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!
Челядь торопіє.
Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?
Хома. Смерті твоєї, злодію!
Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!
Б’ються на шаблях.
Галя (пада між ними на коліна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома. Цить, кошеня крадене!
Назар (Хомі). Цить, сатано люта!
Хома. Дочку оддай!
Галя. Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!
Хома (до челяді). Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!
Челядь поривається на Назара.
Галя. Одурить! Одурить!
Хома. Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!
Напада на Галю. Назар заступа її.
Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.
Хома.
Назар. Цить, жабо погана!
Галя (перед Хомою на колінах). Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе - я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму - не вбивай його! Я за полковника піду...
Назар. Галю!
Галя. Ні, ні... (Зомліла, падає.)
Хома (до челяді). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть.
Челядинець замахнувсь києм на Назара.
Хома. Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач - що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
Челядь крутить поясами Назара.
Стеха (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
Хома. Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
Зав’язують хусткою рот.
Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека поживу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину - нехай проспиться та подума, з ким жартує.
Челядь кладе Назара на сніг.
Хома (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... Прочумається.
Челядь бере на руки Галю і несе з собою.
Стеха (бере Хому за руку і веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.
Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне.
Незабаром чути за сценою гомін.
Голос Хоми здалека. Киньте її! В’яжіть його!
Гнат (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!
Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.
Галя. Орле мій! Серце моє! (Розв’язує хустку.)
Назар. Душно мені, душно!
Гнат (веде за груди Хому). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?
Хома. Ні!
Гнат. Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею.)
Хома. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то...