Назар Стодоля

Шевченко Тарас Григорович

Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.

Галя. Боже мій, Боже мій! вони знущаються надо мною!

Хома. Не знущаються, а торгуються.

Гнат. Годі, брате, ходім: ми опізнились.

Назар. Стривай, не опізнились. (Подходит к Хоме.) Про­сти мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенія своєї душі, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься

на мене! Нехай ста­рости з своїм хлібом йдуть додому. Христом-Богом молю, не за­на­пасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом - не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не виновата!

Хома дрожа посматривает на гостей.

Гнат (быстро подбегает к Назару). Кого ти просиш? Ко­му кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього й дивиться не хочу; прощай!.. Кланяється дяволу! Він тебе ки­п’ячою смолою напоїть! (Хочет идти.)

Назар (удерживает его). Постій, дай ще слово скажу.

Галя (обнимая ноги отца). Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)

Назар. Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову... ти жди мене. (Гале.) Бідна, бід­на! в тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бід­не­нь­ка, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) К я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачить­ся.

Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует; Хома силится вырвать ее. Назар отталкивает его и снова целует Галю.

Назар (к сватам). Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною.

Галя обнимает его и целует.

Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Це­лует ее.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

Галя падает без чувств. Назар, закрыв лицо руками, уда­ляется. Гнат и козаки за ним. Хома и сваты подбегают к Гале.

АКТ ВТОРОЙ

Внутренность простой хаты, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.

Хозяйка. Господи, Господи! Як подумаєш, коли ще ми діву­вали, зачуєш де-небудь вечерниці, так аж тини тріщать; а тепер... От скоро і треті півні заспівають, а вечерниці ще й не зачинались. Нехай воно хоч і свято, звісно - коляду­ють, а все-таки час би. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоть би і запорожці... Ну, які вони запорожці? Тьфу на їх хисть, та й годі! Чи такі були попереду? Як налетять, було, з своєї Січі, так що твої орли-соколи! Було, як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить... Ой-ой-ой! Куди то все дівалось?.. (Покачавши грустно головой, поет.)

Зоря з місяцем над долиною Пострічалася; Дожидалася до білої зорі, Не діждалася; Я додому прийшла, гірко плакала, Не молилася, - Нерозумная, неутішная, Положилася. Ой

не спала ж я, все верзлась мені Нічка темная, І вишневий сад, очі карії, Брови чорнії. На зорі-зорі я прочнулася І сказала так: За Дунай-ріку чорнобривий твій На гнідім коні Полетів орлом!.. Я все плакала, Все сміялася. І додому козаки, з-за Дунай-ріки, Заверталися. Не вернувся мій... Молоді літа За що трачу я? Зоря з місяцем пострічалася - І заплачу я.

Точнісінько моя доля! Неначе сю пісню про мене зложили. Де мої молоді літа? І сліду нема, мов поверх води по­пли­ли. (Помолчав.) Що ж се справді ніхто не йде? А вже ме­ні ся навіжена Стеха! Пішла за дівками та десь і застряла з козаками. І звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловік... Не взяв би він собі в ключниці не молоду, а розумну, вірну, дотепну до всякого діла та стареньку! А то... як та дзиґа, так і снує. Як то він дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковниці лізе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замість ясного місяця? Ох, ох! старі, старі! Сидіть би вам тіль­ко на печі та жувать калачі; так ні, давай їм жінку, та ще молоду. Як же бак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, він протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що... теє... хтось іде!.. Зараз, зараз! Насилу! (Отворяет дверь.)

Входят Назар и Игнат.

Хозяйка. Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, призна­ть­ся, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?

Хозяйка. Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!

Гнат. Ну годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе? У тебе сьогодні вечерниці?

Хозяйка. Хіба ж наші вечерниці для вас? Ви так тілько прийшли - посміяться.

Гнат. Так-таки і посміємося, коли буде весело.

Хозяйка (глядя на Назара). Буде весело, та не всім.

Гнат. Ну, се вже опісля побачимо. А поки - ке нам чого-не­будь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій!

Хозяйка. Зараз. (Отходя.) Бідненький Назар! (Достает с полки флягу с вином и закуску и ставит на стол.)

Назар печально смотрит на Игната.

Гнат (к хозяйке). Тепер же знаєш що? Візьми мітлу та ме­ти, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тим часом побалакаєм, що треба.

Хозяйка. Що се, Бог з вами! Хіба я відьма?

Гнат. Я так, навмання сказав. Заткни пальці в уха. Чи вто­ропала?

Хозяйка. А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху. (Надевает свиту и уходит.)

Гнат (посмотрев ей вслед). Пішла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пізнаєш?